ОСОБЛИВІ ФОРМИ ДІЄСЛОВА
Їх в українській мові так само, як і в російській, три:
Дієприкметник (причастие), дієприслівник (деепричастие) і присудкові форми на-но, -то.Розглянемо кожну окремо.
Дієприкметник
Уже сама назва підказує нам, що цій формі притаманні як ознаки дієслова, так і ознаки прикметника. Ознаки дієслова: час– теперішній (зеленіючий) і минулий (позеленілий); виддоконаний (зів’ялий) і недоконаний (в’янучий). Ознаки прикметника: здатність відмінюватися за родами (зеленіючий – зеленіюча – зеленіюче), числами (зеленіючий – зеленіючи) й відмінками (зеленіючий – зеленіючого – зеленіючомуі т.д.), а також відповідати на суто прикметникове запитання який?
Крім часу і виду, дієприкметникам властива ще й дієслівна категорія стану (залога) – активності і пасивності.
Активнідієприкметники вказують на ознаки предмета, що діє сам (зеленіючийліс, темніюченебо, навислігілки, замерзларічка).
Пасивнідієприкметники відтворюють ознаки, що виникають у предметі внаслідок дії іншого предмета: виконанаробота (робота, яку виконав хтось), написанийлист (лист, що його написав хтось), випрасуванасорочка (сорочка, яку випрасував хтось), пошитасукня, ношеневзуття.
Активні дієприкметники
Вони мають теперішній час (в’янучий, тремтячий) і минулий (прив’ялий, затремтілий). Час, як правило, збігається з видом: теперішній час – недоконаний вид (темніючий), минулий час – вид доконаний (потемнілий).
Утворюються активні дієприкметники від неперехіднихдієслів, тому ніколи не керують іменниками без прийменників, як це буває в російській мові. Можна, наприклад, сказати ясніючий від сонцячи заяснілий від сонця,але ніколи не слід уживати конструкції типу лікуючий хворого,де немає прийменника, тут обов’язковою є описова побудова: який лікує хворого.Мать, обучающая сына ходьбе – мати, що (яка) навчає сина ходити.
Так говорить про активні дієприкметники теперішнього часу шкільна граматика, але не каже про них головного – того, що підкреслює П. Житецький: «Щодо активних дієприкметників, то їх зовсім нема в народній мові»1. Дієприкметники теперішнього часу на -уч, -юч, -уш, -ач, -яч, -ащперетворились у народній мові на прикметники, які походять від дієслів, але дієслівних ознак (виду й часу) не мають. Наприклад, родючий, видющий(не сліпий), тямущий, співучий, побігущий, гавкучийі багато інших (див. розділ «Прикметники») вказують лише на властивість предмета, на його сталу, не залежну від часу, ознаку.
Тому й у літературній мові активні дієприкметники теперішнього часу здаються якимись «не своїми», штучно створеними, так би мовити, фіктивними. От як, скажімо, вигадки телебачення типу далеко сягаюча спеціалізаціячи вражаючий випадок.Далебі, тут набагато доречнішими були б не штучно, на російський зразок, скомпоновані дієприкметники, а звичайні українські прикметники далекосяжний і разючий.
Те саме бачимо й у відомій формулі «Спасение утопающих – дело рук самих утопающих». Засоби масової інформації, що пишуть ніби українською мовою, на місце утопающихставлять фіктивний дієприкметник потопаючі.А краще пристав би сюди прикметник тонучий (наголос на у), що його маємо в народному прислів’ї: Тонучий і бритви хопиться.
Аж ніяк не відповідає духові української мови широко вживане сьогодні слово початкуючий.Набагато природніше і шанобливіше сказати про письменника, художника, композитора чи ще когось, хто тільки починає свій творчий шлях, – початківець,як читаємо, наприклад у Юрія Смолича: «Опублікування першої книжки початківця– це свято не тільки для читача, для літератури, для молодого автора, а й для старшого письменника».
__________
1Цитуємо за виданням: О. Курило. Уваги до сучасної української літературної мови. К.: Книгоспілка, 1925, с. 9.
