Найбільшою проблемою дитини з неблагополучної сім’ї є житло, яким їй належить бути забезпеченою. Досі пов’язані з цим питання регулюються Житловим кодексом, затвердженим іще 1983 року. Про правові колізії, що виникають через нестикування його параграфів із реаліями сьогодення, розповідає начальниця служби у справах дітей Одеської облдержадміністрації Людмила ШВИРЬОВА.
Одна з ініціатив Людмили Олександрівни – введення в дію положення про те, щоб дітей, позбавлених батьківської опіки, і сиріт ставили на облік для одержання житла по досягненні не 19, а 16 років. Це положення вже діє. І без вимоги закінчити навчальний заклад або пройти термінову службу у Збройних силах, як це було раніше...
– Людмило Олександрівно, а якщо у процесі приватизації житла з’ясується, що дитину горе-батьки просто не зареєструють, як раніше казали, не пропишуть?
– Під час приватизації частина житла поза всякими застереженнями належить дитині. Розпорядження виконкому про переведення до інтернату не можуть вплинути на закріплене за нею право власності на цю житлоплощу. Якщо ж дитина там була тільки зареєстрована, але не жила, то вона не може вважатися її власником. Проте право мешкання там залишається за нею, і на вулиці вона не опиниться.
– А якщо батьки не приватизували квартиру?
– Дитина все одно може в ній жити, це закріплено у законодавстві. А якщо дорослих немає або вони, як то кажуть, у місцях віддалених, то органи опіки та піклування повинні самі провести приватизацію. І після цього дитина стає власником квартири. Трапляється, батьки забувають або не хочуть реєструвати свою дитину, і вона може не значитися в адресному бюро. Але автоматично реєструється за місцем мешкання матері. При цьому не має значення, що вона неповнолітня.
– Припустімо, малолітня дитина перебуває в колонії. Вона втрачає право на житлоплощу?
– Ні, не втрачає, якщо житлоплоща – належна їй приватна власність. Звільнившись, дитина повернеться додому, і їй не загрожує стати бродягою. Інше питання, у якому стані перебувають ці споруди. На околицях Одеси, наприклад, на Пересипу, Слобідці, це аварійні будинки.
– Непутящі батьки, як правило, є злісними неплатниками за послуги ЖКГ. Хто повинен гасити ці борги – невже діти?
– Ні. Та й питати з такої дитини не можна, бо вона жила в інтернаті на держзабезпеченні. Звичайно, якщо вона згодом захоче приватизувати квартиру, доведеться погасити заборгованість. Але батько з матір’ю, навіть якщо вони позбавлені батьківських прав, повинні не переводити на дитину борг, а самі розрахуватися з житлокомунгоспом. Біда в тому, що з такого деградованого контингенту брати нічого. Тоді залишається тільки списувати борги через звертання до суду.
– Трапляється, мама хоче продати свою квартиру, щоб купити дешевшу, а самій жити на виручену різницю. Чи може статися, що вона не зареєструє дитину у новому житлі?
– Так зробити їй не дозволять насамперед органи опіки та піклування, без згоди яких ніхто не може здійснити квартирні операції з обміну або продажу. Більше того, відповідальні фахівці стежать і за тим, щоб на новому місці умови мешкання дитини були не гірші за колишні.
– А як вирішується проблема реєстрації маляти, полишеного матір’ю у пологовому будинку?
– Я прихильниця застосування чинної нині жорсткої норми: не виписувати дітей з пологового будинку без видання свідоцтва про народження.
Крім цього, існує чимало, так би мовити, «міжкордонних» проблем. Так, багато жителів Молдови після розвалу Союзу залишилися бродяжити селами України, підробляти без оформлення у вигляді найманих сезонників. У деяких досі залишилися червоні радянські паспорти. Їхні діти і навіть онуки, народжені під час кочування, взагалі не мали свідоцтв про народження. Вирішуючи таку проблему, нам довелося сприяти громадянам в оформленні посвідчень і паспортів з громадянством сучасної Молдови, а потім позбавляти матір її материнських прав уже на законній підставі.
Ще складнішим був випадок у Балті. Матір, яка народила дівчинку, померла. У свідоцтві про народження записано, що батько – осетин. Але татунька й сліду нема. На запит обласної служби до Грузії надійшла відповідь, що Південна Осетія проголосила себе незалежною державою і Грузії не підкоряється. Запит же до Південної Осетії направити неможливо, бо Україна не визнала її як державу. Тому будь-який документ цієї країни для нашої влади нічого не означає. Розшукати батька, щоб позбавити його батьківських прав, неможливо. Отже, дівчинка житиме в інтернаті до 18 років. Добре, що від матері хоч дім залишився...
– До речі, в селах багато порожніх будинків. Можливо, туди заселяти безрідних діток?
– Справа в тому, що полишені будинки все ж комусь належать. Щоб визнати їх нічийними, органам місцевого самоврядування потрібно пройти багатоетапну процедуру, потім прийняти ці будинки до комунальної власності. І тільки після цього дати житло дитині, яка його потребує. Взявши будинок на баланс, сільрада звалить на себе ще гору додаткових зобов’язань, виконати які не дозволить скромний сільський бюджет. До того ж ми, як орган державної виконавчої влади, можемо давати місцевим радам тільки рекомендації. А вже чи послухають вони їх?..
