В Українському академічному музично-драматичному театрі імені В. Василька відбувся ювілейний вечір народного артиста України Анатолія Миколайовича Дриженка.
Перша частина вечора проходила під знаком двох етапних ролей іменинника:
Омелька Кайдаша із сімейної хроніки за мотивами відомої повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» та Івана Карася з комічної опери С. Гулака-Артемівського «Запорожець за Дунаєм»... 47 років у театрі – це 10 тисяч 245 вистав. За плечима у ювіляра – сотні тисяч кілометрів гастрольних маршрутів...
Привітати А. Дриженка прийшли друзі – колеги з театрів Одеси, шанувальники таланту видатного українського актора.
Заступник голови Одеської облдержадміністрації Дмитро Волошенков зачитав текст вітальної телеграми від міністра культури і туризму України Михайла Кулиняка і вручив подарунок від облдержадміністрації – іменний годинник...
Начальник управління культури і туризму Одеської обласної держадміністрації Владислав Станков вручив імениннику Почесну грамоту голови Одеської обласної ради.
Також А. Дриженка нагороджено Почесною відзнакою Одеського міського голови «Подяка».
А ось що нам розповів сам винуватець урочистостей:
Я народився і виріс в селі Олянине на Черкащині. Зараз воно зовсім занедбане… Ні відмінником, ні розбишакою я не був. Улюблений предмет – література. Читав багато. Пам’ять мав чудову.
Скільки себе пам’ятаю, співав. Через ті співи мене почали брати на концерти в район, далі й в область.
Два роки навчався в культосвітньому училищі в Кам’янці. Запрошували солістом в знаменитий Черкаський хор…
А я взяв та й поїхав у Київ. Вчився співу у заслуженого артиста України Миколи Зубарєва. Разом з Анатолієм Мокренком.
Дуже хотілося бути актором. А я був фактурний і з голосом.
Головний режисер Одеського українського театру (тоді імені Жовтневої революції) Наум Юрійович Орлов запросив. Приїхав до колективу в Єреван, де театр був на гастролях. Мені тоді було 24 роки. Вже мав родину: дружину Зіну, маленьку доньку Оленку.
Перша роль – Рибаков у виставі «Кремлівські куранти» за п’єсою М. Погодіна.
Можу сказати, що ніколи не вступаю в суперечку з режисером. Режисер має свій задум всієї вистави. Він знає, яке місце посідає мій персонаж в ній.
У виставі «Ревізор» за комедією М. Гоголя (постановка заслуженого артиста України Ю. Одинокого) спершу мене призначили на роль Городничого. Все життя мріяв зіграти цю роль. Але хотів, щоб цю роль грав мій друг В.В. Яковець.
Завжди граю із задоволенням. Брехта, Шекспіра, Квітку-Основ’яненка, Гулака-Артемовського, Нечуя-Левицького… Залюбки читаю Шевченка.
Згадую і роль Сотника у виставі Одеського академічного російського театру «Вій» за М. Гоголем. Співав «Запорожця» на оперній сцені…
Люблю виїздити з виставами в райони Одещини.
Моя кінематографічна кар’єра розпочалася активно тільки останнім часом. Вдячний долі за кінострічку «Михайлюки», за ролі в фільмах Кіри Муратової «Мелодія для шарманки» і «Два в одному»…
І як не згадати «Казки дідуся Панаса», які я веду на телеканалі «Глас»!
На скільки себе відчуваю?
Та я ще молодий.
Про що мрію?
Хотілося б зіграти роль драматичну, глибоко психологічну в хорошій п’єсі, у хорошого режисера…
Павло Шмарьов, актор:
– Хоч Анатолій Миколайович і набагато старший, у спілкуванні я цього не відчуваю. З ним легко. Він справедливий. Жодного разу не бачив його роздратованим. Мабуть, ніколи не гнівається, нікому не заздрить. Дуже світла, добра людина. У виставі «Кайдаші» я грав Карпа – старшого сина Кайдаша. А потім «увійшов» на роль Кайдаша – Анатолій Миколайович мені допомагав, радив, вчив. І тепер ми граємо з ним Кайдашів по черзі.
Ігор Равицький, художній керівник театру народний артист України:
Це – Актор з великої літери. І Людина з великої літери. Ми з ним працювали в багатьох виставах: і у виставах за п’єсами Б. Брехта, і у виставі «Стомлені сонцем», де він грав Котова…Анатолій Миколайович був зайнятий в моїй виставі – ексцентричній комедії Д. Фо «Викрадач ноги – щасливий у коханні», якою ми брали участь в Міжнародному фестивалі експериментальних вистав в Каїрі у 1994 році…
На мою думку, Анатолій Миколайович може з успіхом грати в будь-якому сценічному жанрі – він почувається на сцені вільно, імпровізаційно.
