Мені, як голові організації Товариства Червоного Хреста Балтського району, завжди приємно зустрічатися з ветеранами війни і праці. Нещодавно порадів за Євгенію Дмитрівну Сазонову, яка удостоєна Подяки Прем’єр-міністра України М.Я. Азарова. У грізні роки війни вона, фронтова медсестра, немало зробила для того, щоб тисячі наших бійців повернулися в свої роти, батальйони, полки або ж додому.
Євгенія Дмитрівна і понині активіст Червоного Хреста України, почесним донором, вихователем молодої зміни медиків.
16-річною вона виїхала з Балти до Одеси, де навчалася в дворічній школі медсестер. Перед складанням державних іспитів, 22 червня 1941 року, вона з друзями почула голос Левітана про початок Великої Вітчизняної війни. Левітан закликав усіх співвітчизників на захист рідної землі. Разом з подругами Женя пішла до військкомату проситися на фронт. Їм зразу відмовили, але наполегливість перемогла. Їх прийняв сивий військком. Він довго вдивлявся в їхні обличчя, а потім сказав: «Шановні дівчатка, рано вам на фронт, знайдеться робота в Одесі». Та працювати молодим медсестрам не довелося. Фашисти бомбували Одесу. Женя повернулася додому, де разом зі своїми ровесниками допомагала сиротам-інвалідам, всім голодним: беззахисним, чим змогла і як могла. То було тяжке випробування на виживання в окупації, де за найменшу підозру розстрілювали, палили оселі, виганяли на холод і обливали крижаною водою.
Після визволення Одеси в квітні 1944 року юна медсестра влаштувалась в евакошпиталь 3635. Не встигли налагодити своє господарство, як надійшла команда на просування з фронтом на Захід. Містом дислокації став Сегед (Угорщина). Там оперували, рятували життя пораненим. Весь час потрібна була донорська кров. І працівники шпиталю першими здавали її тим, кому вона була потрібна. Солдати і офіцери, що одужували, називали медиків кровними братами і сестрами.
Фронтове життя досягло свого апогею, коли Євгенія Дмитрівна зустріла свого судженого – Олексія Якимовича Сазонова, який після одужання дослужував у своїй військовій частині. Потім доля їх знову звела в Румунії, де вони і побралися.
Після війни Сазонови повернулися в Балтський район і заслужили повагу людей доброю працею. Медсестра Сазонова працювала у військовій частині, потім у інфекційному відділенні райлікарні старшою медсестрою. З перших днів його заснування протягом 28 років. А 12 років вона віддала роботі в стерилізаційному відділенні хірургії уже в пенсійному віці.
Її завжди можна бачити серед волонтерів. Вона у міській раді ветеранів, клубі «Ветеран», у школах. Фронтові і трудові заслуги Сазонової належно оцінені державою.
Вітаючи Євгенію Дмитрівну з Подякою Прем’єр-міністра Азарова, земляки зичили її добра і здоров’я, ще довго служити людям, нести милосердя в їхні серця.
