З Ларисою Антонівною Кисилівською знайомі давно. При кожній зустрічі відкриваю все нові грані її характеру. Відзначила таку рису – вміння організуватися. Якщо намітила щось зробити, обов’язково виконає. У протилежному разі втратить повагу до себе. А ще для Лариси Антонівни багато важить думка довколишніх про неї. Працює для людей, тож від них і бажає знати про результати. Вони не забарилися: жінка відзначена за працю та громадську діяльність, нагороджена багатьма почесними грамотами, серед яких – обласної ради та облдержадміністрації. Перед березневим святом Ларису Антонівну Кисилівську було визнано переможницею районного конкурсу «Жінка року-2010».
Лариса Антонівна переступила той рубіж, про який кажуть: заслужений відпочинок. Та цілком облишити свою діяльність у неї ніяк не виходить. Тривалий час, як член правління споживчого товариства, брала активну участь у його житті. Згодом кооператори покликали у свої ряди попрацювати товарознавцем. У цій організації Лариса Антонівна впродовж років очолювала профспілку. Громадська робота не обтяжує жінку, навпаки – до душі. Її неспокійне серце по-іншому жити не вміє, воно бажає віддавати своє тепло і піклуватися про ближніх. З її слів, отримує задоволення, коли може чимось допогти людині, і з цього приводу щиро радіє.
Тепер про улюблене «дітище» Лариси Антонівни – клуб «Затишок». Стаж у клуба досить солідний, понад десять років він діє в селищі Саврань. Аби не Лариса Антонівна, його просто не було б . На щастя, одного разу у голови районної жіночої ради (і ця громадська робота по силі Л.А. Кисилівській) виникла задумка створити клуб за інтересами. Спало на думку геніально просте: об’єднати самотніх людей похилого віку. Задумка вдалась. Більше того, завсідники приходили до клубу не лише погомоніти, відзначити свята, дні народження, а й розважитись, поспівати. Так, ніби сам по собі, при клубі згуртувався вокальний колектив «Ветеран». На сьогодні це солідне об’єднання, яке має свою історію і значні успіхи. Два роки тому колективу присвоєно звання народного. Нині Лариса Антонівна відійшла від клубівських справ, вистачає їй турбот в громадській організації «Савранська районна жіноча рада».
Пригадую найяскравішу сторінку із життя ветеранів – поїздку до Києва та участь у програмі «Надвечір’я» Українського національного телебачення. Подорожувала тоді разом з клубівцями, була свідком, як усе відбувалося. І хоч з того дня часу спливло чимало, запам’яталось майже все. Ця історія почалася з того, що Л.А. Кисилівська написала безпосередньо на ім’я ведучої передачі Тамари Василівни Щербатюк листа про діяльність Савранського клубу і надіслала його разом з вирізками статей з районної газети «Сільські новини» (публікацій було декілька). Лариса Антонівна запрошувала телевізійників до Саврані, а отримала запрошення з Києва на участь у «Великих сходинах» – своєрідному гала-концерті самодіяльних ветеранських колективів України. Їдучи з дому, савранці не планували виступати. Та Лариса Антонівна, зорієнтувавшись, підбадьорила артистів, і з її благословіння наші земляки потрапили у перші кадри телепередачі. Згодом «Надвечір’я» і в Саврані побувало.
Є ще й такий бік справи, що називається «організувати поїздку». Це значить домовитись про транспорт та пальне, про розрахунок, знайти спонсора тощо. Ой, нелегко це в даний час. Але жінка все вирішує. То їй лише відомо, яким чином. Буває, що Лариса Антонівна не знаходить підтримки. В такому разі дуже засмучується, не розуміє, чому люди такі черстві. Оптимізм перемагає, і вона знову стукає у двері, можливо, в другі, треті, десяті… Таки знаходить однодумців, тих, хто подає руку допомоги. Згадану поїздку до Києва також організувала Лариса Антонівна. Нині вона займається відкриттям пункту прийняття від населення одягу для передання його малозабезпеченим. При зустрічі поділилася, що з цього приводу була розмова із першим заступником голови райдержадміністрації Віктором Васильовичем Рябокоровком. Він підтримав ініціативу і пообіцяв допомогти підшукати приміщення. Без сумніву, Ларисі Антонівні і цю справу вдасться владнати.
Організованість і вміння організувати – це лише один штрих до портрета Лариси Антонівни, але ця риса допомагає жінці не просто існувати, а творити себе, своє життя.
