Часточка нашої доброти
Яка подія яскраво карбується в пам’яті випускника? Звичайно, шкільний бал! Більшість юнаків і дівчат не переймаються організаційними моментами цього урочистого дійства – клопоти лягають на плечі батьків і адміністрації школи. Молодь турбується тільки про вбрання та зачіски. А що ж діяти дітям, які виховуються без батьків? Хто подбає про їхнє свято?
Цими днями в концерт-холі «Сади Перемоги» за підтримки Одеської обласної ради та облдержадміністрації відбувся бал для ста двадцяти дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківської опіки – випускників шкіл Одещини 2011 року.
– Це свято – часточка доброти, якою ми можемо поділитися, – підкреслив губернатор Едуард Матвійчук. – Цього року обласна влада виділила з бюджету мільйони гривень на облаштування шкіл-інтернатів. У багатьох із них матеріально-технічна база не оновлювалася десятки років. Також у літню пору плануємо оздоровити близько 3600 дітей, які належать до цієї категорії.
Кожен випускник одержав від голови облдержадміністрації шматочок смачного святкового торта і пам’ятний годинник, який допоможе відміряти час у дорослому житті.
– Приємно бачити щасливі очі цих дітей, – ділиться враженнями депутат обласної ради Олександр Пресман. – І цей захід – показник великого піклування про сиріт.
Весела музика, святкова обстановка, прекрасні вбрання, смачне частування – усе це створювало неповторну атмосферу казки. Однак випускники розуміють, що це диво тривалістю в один день, і завтра доведеться домагатися всього самотужки.
Христина Турчанінова та Ольга Беззмощук із Великомихайлівського НВК упевнені, що тільки завзятість і працьовитість допоможуть їм заробити на шматок хліба.
– Мрію стати хірургом, – говорить Христина. – Спочатку вступлю до Білгород-Дністровського училища на спеціальність «фельдшер». Потім продовжуватиму медичну освіту у вузі.
– А мені дуже подобається спілкуватися з людьми, – підхоплює її подружка Оля. – Я буду провідником. І ще хочеться подякувати всім за свято, яке для нас організували. Мені воно запам’ятається на все життя.
Кіра нікітіна
Фото Анатолія Вакуленка
«Для нас дзвенить останній дзвоник»
Юлія Чеботар:Я пишаюся, що навчалася в Іванівській школі. Тут добрі та чуйні вчителі. Роки пролетіли непомітно, і зараз огортає легкий смуток, що залишаю свій другий дім, бо в школі пройшли моє дитинство та юність. Шкільні роки вже позаду. Велике спасибі моїй рідній школі та вчителям. Завдяки їм та знанням, які нам дали, я впевнено буду вступати до вузу. Велике спасибі класному керівнику Людмилі Миколаївні Григоренко – нашій другій мамі, яка змогла зробити з нас, неслухняних дітей, вихованих людей, підготувала до дорослого життя. Гадаю, що у майбутньому я з радістю згадуватиму шкільні роки, друзів та вчителів.
Ірина Березовська:Мета кожної школи – дати міцні знання та допомогти учневі знайти свою дорогу у житті. Сьогодні я знаю, чого варта і на що здатна. Школа дала мені можливість усвідомити, що я – особистість і частина суспільства, сформувала у мені індивідуальність.
Своє майбутнє я, як і мої однокласники, бачу світлим і радісним. Кажуть, в дорослому житті не все так гладко, але знаю точно: школа заклала фундамент мого щасливого майбутнього.
Анна Поляк:Пам’ятаю, як 11 років тому нас, першокласників, одинадцятикласники вели за ручку до школи. Ми були налякані, бо вперше зробили крок в нове життя без мам. Тут промайнули кращі роки нашого дитинства, навчання. Усвідомлювати це починаєш тільки зараз, коли залишаєш школу. Якщо раніше хотілося скоріше її закінчити, то зараз із задоволенням погодилася б повчитися ще хоча б рік.
Ми вдячні вчителям не тільки за глибокі знання, ми зрозуміли: ким би ми в майбутньому не стали, куди б не закинуло нас життя, головне – залишатися справжніми людьми. Я вдячна всім вчителям, а особливо класному керівнику та першій вчительці за те, що вони мене вчили, виховували та підтримували у важкі хвилини. Де б я не вчилася, завжди буду пам’ятати рідну Іванівську школу!
Юлія Уманська:Одинадцять років тому батьки привели мене у перший клас, сказавши: «Тепер це твій другий дім». Тоді я ще не знала, що вони мали на увазі. Минали роки, і ці слова стали пророчими. Школа навчила мене розбиратися в людях, бачити, хто справжній друг. Вчителі – це наші другі батьки. 11 років вони нам допомагали, підтримували, співчували і давали знання. У своє майбутнє я дивлюся з надією, бо вона є важливою складовою нашого життя.
Ларисою ТОКАР,власкор «Одеських вістей», смт Іванівка
