Як трапилося, що за такого широкого діапазону соціальних переживань – від політичних розбіжностей та економічних реалій до битви екстрасенсів – мораль стала потребувати захисту? Представники інтелігенції ламають голову над питанням: за якими принципами і канонами сьогодні формувати громадську свідомість? Чи має право держава втручатися до цієї сфери? А якщо так, то чи достатньо зусиль однієї лише законодавчої влади?
Обговорення цих та інших завдань, пов’язаних із звичаями та культурою, вихованням та етикою, відбулося під час пресконференції голови Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі Василя Костицького.
Незважаючи на те, що в комісії є регламентовані повноваження, В. Костицькому часто доводиться стикалися із прагненням багатьох діячів спотворити суть її роботи. Серед них, наприклад, є прихильники корпоративної моралі, які побоюються, що комісія візьме на себе роль цензурного органу. Нерідко критиками рухає містечковість кулика, який любить своє болото. Деякі об’єднання зразком моралі проголошують… свої політичні інтереси! З’являються ідеологи війни «всіх проти всіх». Непоодинокі й ностальгічні зітхання за залізною державною рукою та непорушними імперативами. Не часто лише почуєм тези про повагу прав ближнього.
Однак держава, яка поєднує на демократичних засадах багато національностей та колективних світоглядів, не може диктувати суспільству, якою має бути мораль, вважає В. Костицький. Її повинен створити народ – як систему етичних цінностей, за якими люди мають намір жити. Тому держава лише захищає мораль від деструктивних впливів, таких, як пропаганда расової та релігійної ворожнечі, фашизму, ксенофобії, антисемітизму, насильства, демонстрація еротичної продукції, що розтліває мораль, особливо – молоді. Це також виключення з інформаційного простору матеріалів, які загрожують інтелектуальному або психологічному стану людей.
Але чому ж вал порнопродукції, фільми з кривавими сценами, інтернетролики, які підносять вуличних баламутів у ранг героїв, знаходять стільки прихильників і навіть діяльних послідовників? Україна залишається світовим лідером щодо кількості алкоголю, спожитого школярами. Ніяк не впоратися з прихованою рекламою тютюнових виробів. Тисячі телеглядачів захоплюються шокуючою поведінкою естрадних зірок. Нещодавно комісія попередила хвилювання на національному грунті.
1200 жінок із ІваноФранківська утворили живий ланцюг, з вимогою захистити їхніх дітей від інформаційної агресії. До цього є підстави! Батьки надсилають до комісії підручники літератури, де мова персонажів містить більш ніж прозорі натяки на лайливу лексику. З 14 дитячих самогубств 8 сталися після спілкування з інтернетом. Чи слід дивуватися, що 58% учнів позитивно оцінюють жорстокість та аморальність модних кіноперсонажів. 37% не приховують своєї готовності порушити норми закону. Міліція й далі стикається з випадками «слябінгу» – відкритої зйомки на мобільний телефон групового побиття підлітками самотнього підлітка.
Не так давно увечері по вулиці Преображенській дівчинка років 14 з куражу нацьковувала на підпилого старого німецьку вівчарку. Я попросив її облишити цю забаву. Дівчинка злобливо повернулася в мій бік і погрозливо запитала: «Що, спустити з повідка?»
З 500 опитаних респондентів лише один сказав, що йому важливі інтереси держави. Аналітики не на жарт стурбовані: чи не загрожує суспільству за такої ідеологічної закваски стати відверто кримінальним? Але, продовжує В. Костицький, природним відгуком держави на крик про допомогу буде «закручування гайок». Невже суспільство занудьгувало за тоталітарним режимом?
Але які є гальма, що стримують моральний розклад? Колись був широкий діапазон заходів: від вираження громадського осуду та карикатурного зображення порушника в стінгазеті до відчутного удару по кишені. Які реальні способи стимуляції сучасника створило нове суспільство замість викреслених із повсякденного вжитку?
Спробою змінити ставлення до таких делікатних питань є проект концепції захисту моралі в Україні. В. Костицький бачить її метою прийняття відповідних принципів у даному секторі управління. Однак президент Фонду відродження Одеси Наталя Коваленко відзначила в дискусії, що депутати парламенту, покликані проголосувати за затвердження даних пріоритетів, жодного разу не порушували з високої трибуни тему культури як цілісної системи духовного та морального виховання... Та й публічна поведінка нардепів аж ніяк не зразкова.
Єдино життєздатною здалася пропозиція: врятувати суспільство від внутрішньої порожнечі, що насувається, може внесення у громадську свідомість через ЗМІ побільше кількості позитивних прикладів шляхетності та безкорисливого служіння людям. Добрі справи – заразливі.
