Кінорежисерові, народному артистові, заслуженому діячеві мистецтв України Ярославу Лупію – 65.
До цієї дати він прийшов з вагомим багажем. На рахунку майстра – близько двох десятків кінофільмів та кіносценаріїв. Найкращі з них стали класикою українського кіно. Досить назвати декілька – «Ми разом, мама», «Хліб дитинства мого», «Сто радощів, або Книга великих відкриттів», «Партитура на могильному камені», «За межами болі», «Данило – князь Галицький», – щоб зрозуміти, що творчість Ярослава Васильовича несе в собі соціальну спрямованість, запрошує замислитися над проблемами сьогодення та нашої сивої давнини.
Ярослав Лупій народився на Львівщині. Там, у селі Новокам’янці, серед романтичних Карпат пройшло його «босоноге» дитинство. Спочатку він вирішив стати будівельником, закінчив Львівський будівельний технікум. Але бажання показати людям посвоєму красу довколишнього світу не полишало його. І через кілька років Ярослав вступає до Київського інституту театру, музики та кіно імені КарпенкаКарого.
Після закінчення вузу він з дружиною Наталею приїжджає на Одеську кіностудію художніх фільмів. Здавалося, що Одеса стане для нього тимчасовим притулком. Але вийшло інакше. Ярослав залишився в місті біля моря. Тут, на кіностудії, яка стала для нього рідною, він створив творче об’єднання «Благовіст», був його директором і продюсером. Результат цього – його багатогранна фільмографія, яка увійшла до золотого фонду не лише Одеської кіностудії, але й українського кіно назагал.
А головне, тут, у Південній Пальмірі, народилися його діти та онуки, які також привітали ювіляра із днем народження.
