Олександр Семенов:
«Щоб душі наші ставали чистішими…»
Останні кілька років доля якось не приводила мене до біляївської районки «Південна зоря». Хоча зазвичай, буваючи у відрядженнях, намагаюся зазирнути до місцевих журналістів – завжди щось підкажуть доречне.
І ось цими днями, зазирнувши до редакції, був приємно здивований. Її колись обдертий, причому, як зовні, так і всередині, будинок перетворився на акуратний, затишний, доглянутий котедж зі зручними комп’ютеризованими робочими місцями, необхідною оргтехнікою та іншими атрибутами нашого професійного побуту. Щиро порадівши за колег, рушив на заплановану зустріч із головою Біляївської райради Олександром Семеновим.
– Олександре Федоровичу, у Вас дуже симпатична, сказав би – естетична редакція райгазети.
– Сподобалася?
– Насмілюся припустити, що і районному депутатському корпусу, і Вам, його керівникові, небайдужа доля видання, його спрямування, зміст.
– Газета мусить бути зрозумілою. Скажімо, насиченість її матеріалів цифрами, причому такими, що й сам автор не здатен донести їхній справжній зміст до читача, звичайно ж, розчарує останнього. Зрозумійте мене правильно – я не проти цифр. Але в газеті кожна цифра має бути промовистою, переконливою, зрозумілою, а найголовніше – правдивою. Тобто матеріал мусить бути простим для сприйняття і водночас грамотним. Безперечно, журналіст – це особлива професія, яка потребує в ідеалі енциклопедичних знань. Та, проте, без допомоги фахівців відділів, управлінь та інших підрозділів як органів місцевого самоврядування, так і виконавчої влади, йому не обійтися. Це один із напрямів, яким повинна йти газета.
– Помоєму, Ви досить чітко визначили творче завдання колективу районки. Але зробили акцент на тому, що це – лише «один напрям». А який же другий?
– Для того, щоб вести розмову про якість газети, її читабельність, а отже, популярність, необхідно створити її колективу нормальні, сучасні умови для роботи. Адже там, де ташується нині «Південна зоря», ще років чотири тому був просто жах. Старе приміщення, взимку – собачий (даруйте на слові) холод, влітку – нестерпна задуха. Ми, депутати райради, знайшли кошти, і за рік із лишком приміщення було відремонтоване, облицьоване як належить. Закупили комп’ютери й решту потрібного. Погодьтеся – це вже інший лад, коли творча людина приходить до приміщення, де на неї, крім усього іншого, чекають чистота, затишок, технічні зручності. І ця робота триває. Редакція, твердо ставши на ноги, омолодивши склад, почала заробляти й власні гроші від рекламного продукту, особливо не зловживаючи ним. Це дало колективу змогу купити новий автомобіль. Крім того, газета цілком чітко оформилася в правовому полі, упорядкувавши відповідні документи. Тобто журналістам, помоєму, є де плідно працювати над створенням своїх матеріалів. Якісних матеріалів! Це і є гарантія одержання готового, цікавого, живого продукту.
– Отже, газета як засіб масової інформації сьогодні потрібна?
– Моя думка така: попри те, що сьогодні доба комп’ютеризації та інформатизації, газету – нашу районну, міську, вашу обласну (говорю це зовсім без будьяких лестощів) чекають у домівках біляївців. До них звикли. Тому й передплата на них здійснюється з наростанням. Можливо, не так бурхливо, як хотілося б (у селян не надто багато вільних грошей), але втім…
Розумієте, люди вже втомилися від тієї «чорнухи», «жовтизни», «крутизни», різного роду скандалів, не кажучи вже про «селеві» потоки реклами, які звалюються на наші голови. Хочеться чогось світлішого, правдивішого, без усіляких єхидних підтекстів і кпинів. Яськівці, скажімо, хочуть знати, а що там робиться в сусідніх Граденицях або Троїцькому, дачненці цікавляться життям Вигоди тощо. Вони хочуть побачити фотографії не далекого зовсім для них Домініка Стросскана, а своїх односельців або земляків із інших населених пунктів району, які заслуговують на те, щоб про них розповіли в районній, міській, обласній газеті. І, до честі колективів названих мною редакцій, вони це роблять. Як роблять і багато чого іншого. Люди вже звикли, що саме в цих газетах вони знайдуть свою улюблену рубрику, свого героя, проблему, яка їх турбує.
І я чудово розумію: для того, щоб газета повноцінно жила, нам необхідно надавати їй підтримку в провадженні передплатної кампанії. Через сільських, селищного та міського голів, керівників різних підприємств і організацій, депутатів різних рівнів. Ставимо завдання збільшити найближчим часом передплату на «Південну зорю» та «Одеські вісті» – «Одесские известия» щонайменше удвічі. І це один з найважливіших напрямів нашої роботи.
Адже, зрештою, ставиться завдання спільними зусиллями змінити на краще ту складну ситуацію, яку ми сьогодні разом переживаємо. Чому ми сьогодні з не меншою цікавістю, ніж десять, та просто «надцять» років тому, дивимося класику радянського кіно? Та тому, що йде від тих фільмів доброта, чистота, порядність. Тобто спрямовані вони були на консолідацію суспільства навколо людських чеснот. Згадаймо фільми, починаючи від довженківських «Землі» та «Звенигори» і закінчуючи, скажімо, рязановськими «Старими шкапами» або «Вокзалом для двох». Адже домінанта цих, як і багатьох інших, радянських кінострічок така: людина у найскладніших життєвих обставинах повинна насамперед залишатися людиною! А не перетворюватися на зразок жадібності та лютості, на машину жорстокості та похоті. Ось у чому, помоєму, суть будьякого виду мистецтва і, звичайно ж, журналістики. Журналіст усю свою трудову кар’єру проводить на передньому краї життя, у його гущі. І як він розповідає про це життя, так люди його й сприймають.
Тож якщо говорити про наші газети, то, як на мене, їх завдання вести мову про те, щоб наші вулиці були чистішими та охайнішими, щоб взаємини між людьми були добрішими, щоб ми шукали і знаходили механізми розв’язання різних проблем, щоб, урештірешт, душі наші ставали чистішими, а думки – світлішими. Ось це і є результат, якого нам слід прагнути.
Віктор КОЗЮРА,«Одеські вісті»
Промінь надії крізь купи сміття
Благоустрій будьякого міста – як замкнуте коло: через незначний час прибране сміття змінюється іншим, підкреслюючи менталітет мешканців та демонструючи рівень їхнього виховання. Березівка в цьому плані, мабуть, не відрізняється від інших міст та сіл – багато людей звикли дбати лише про своє подвір’я.
Цими днями, йдучи вулицею, побачила новенький бак для сміття. Поряд, на огорожі, напис: «Дякуємо за чисте місто». Таким гаслом міська влада намагається достукатися до свідомості мешканців. У міського голови нового скликання Валерія Григораша благоустрій міста завжди на першому плані. Мешканці Березівки схвалюють зміни на краще. Жителька вулиці Енгельса Нонна Павлова охоче поділилася зі мною своїми враженнями з цього приводу. Раніше вона, як і сусіди, у відповідний день, визначений комунальниками, складала сміття у пакетах біля двору. Але за час, поки приїде машина, тварини розносили непотріб, що створювало численні незручності. Огороджене місце для сміття вирішило проблему, але на багатьох вулицях таке ще потрібно зробити.
Це маленький приклад із життя міста, але і він дає промінь надії на чистий спільний дім. Та поки що доводиться боротися зі злісними сміттєлюбами аж поки не впіймаєш порушника за руку.
Прикро, що таке буває в той час, коли міською владою постійно щось розчищається, впорядковується, знищуються бур’яни. Втішно, що вже заасфальтовано доріжки у парку, замінено огорожу у центрі міста. «Я люблю своє рідне місто і повсякчас працюю заради його гараздів. Ми всі маємо право жити краще у Березівці», – говорить Валерій Валерійович.
Він намагається перейняти досвід інших міст, беручи участь у різних заходах за рахунок Асоціації міст і сіл України, до якої належить Березівка. Застосовує його для створення належної матеріальнотехнічної бази ЖКГ, благоустрою вулиць, приведення в належний стан пам’ятників, доріг і тротуарів; закупівлі контейнерів для збирання побутових відходів та ін.
Міський голова успадкував від попередника численні проблеми, зокрема міське сміттєзвалище, яке розташоване за порушеними нормами, та застарілу базу нерентабельного житловокомунального господарства. «Вся техніка, яка утримується на ходу, вимірюється віком у середньому тридцять років. Наймолодшому трактору 22 роки», – розповідає начальник ВУЖКГ Віктор Шевченко. Раніше постійно ремонтували старий сміттєвіз, який весь час ламався і розвалювався. Та нещодавно спільними зусиллями міськради та комунвідділу придбали новий. Люди дивуються: «Яким чином голові це вдалося, коли таких вільних коштів у бюджеті немає?» Він відповідає: «Той хто шукає – знаходить». Кошти на техніку вишукувалися у спонсорів буквально по крихтах.
А що робитиме Валерій Валерійович із міським сміттєзвалищем, що лежить надто близько до житлових будинків, – поки що неясно. Про це не перестають думати і мешканці околиці, де воно розташоване. Добре що нині постійно проводиться робота щодо його зачищення, сміття згортається, але вітер розносить пакети. Як відповідальна особа, мер розуміє всі незручності, які доводиться терпіти людям. «Сміттєзвалище там я не відкривав, проте намагаюся слідкувати за його станом. Надалі його планується закрити, але це не справа одного дня. Потрібні дозвіл та кошти для відкриття нового. Ще більшою проблемою буде закрити старе, а точніше – навчити березівчан не вивозити туди сміття», – коментує дану проблему Валерій Григораш.
Так, роботи – непочатий край. Щоб побороти негаразди, потрібна підтримка, насамперед моральна. Натомість, коли хулігани ще й шкодять, руйнують зроблене, то поневолі опускаються руки. На думку спадає репліка персонажу з мультфільму: «Кто людям помогает, тот тратит время зря...» На підтвердження цьому можна навести прикрий факт систематичного розстрілу з пневматики ліхтарів, які освітлюють шлях до електрички. Вартість одного ліхтаря більше 500 грн. А останній раз їх було зіпсовано з півтора десятка. Валерій Валерійович зібрав розбиті ліхтарі та дріб від рушниці. Хто за такий розбій відповість, покаже час. А сьогодні за порядок у рідному місті треба боротися всій громаді.
Наталія САМОЙЛЕНКО,власкор «Одеських вістей»,Березівський район
