Благовидна бабуся, за якою я зайняв чергу в аптеці, попросила валідол і валокордин. Коли вона простягла гроші, молода, у перснях і сергах, аптекарка сказала: «Потрібно ще гривню п'ятнадцять». «Що, доню, знову подорожчало? – запитала бабуся і, тяжко зітхнувши, почала перебирати дріб'язок у потертому гаманці. «Вам що?» – звернулася аптекарка до мене. «Етацизин, п'ятдесят міліграмів». «Є такий. Сто тридцять одна гривня і п'ятнадцять копієчок», «Ви не переплутали? – запитав я і показав їй упаковку, одержану якихось двадцять днів тому у цій же аптеці, на якій було написано: 117,45 «Ми ніколи нічого не плутаємо. Що вас не влаштовує?» «Цінове свавілля», – відповів я і, додавши до бабусиної гривні три відсутні п'ятаки, пішов до соціальної аптеки, розташованої неподалік. Але там ціна була ще вища на три гривні. Чим викликані такі стрибки? Наживою!
У третій аптеці, яка розташована за півкілометра від цих, що примостилися поруч, етацизину не виявилося – не домовилися з постачальником у ціні. Довідавшись про це, я мимоволі згадав про той час, коли купував лікарські препарати за цінами, жорстко контрольованими державою і, що важливо особливо – з гарантією якості. Сьогодні ж держава по суті віддала цю сферу на відкуп приватним монополістам, які творять що хочуть на лікарському ігровому полі без правил. При цьому ніхто не гарантує якості препаратів, крім постачальників, які, звичайно ж, усе своє розхвалюють на всі лади. А потім виявляється, що брехня видавалася за правду. Досить послатися хоча б на ту ж горезвісну вакцину, аферу з якою нам допоміг викрити американський суд.
Коли постійно зустрічаєшся із свавіллям у ціновій політиці, не тільки стосовно ліків, то мимоволі згадуєш слова Жорж Санд: чесність вмирає, коли продається. Звичайно ж, нинішні воротили від фармацевтики наживаються на чужому горі насамперед тому, що не відчувають на собі належного контролю, їм віддана на відкуп політика свавілля. І хворим людям, яким, як тій бабусі, що їй забракло на валідол п'ятнадцяти копійок, залишається лише нагадати цим воротилам про те, що немає більшої безсоромності, ніж видавати за правду твердження, брехливість якого заздалегідь відома.
