Іван Андрійович Балинський відноситься до тих людей, які пізнали працю хлібороба з дитинства, як кажуть, від діда­прадіда, матері і батька.

Народився Іван Андрійович у мальовничій Байбузівці, що у Савранському районі. Коли закінчив школу, навчався у сільськогосподарському технікумі, здобув фах агронома. Молодь села обрала його своїм ватажком – секретарем комсомольської організації колгоспу ім. Калініна. Молодого, беручкого, завзятого ватажка помітили і призначили бригадиром комплексної бригади. Широкі лани причарували душу молодого спеціаліста. Повсякденна самовіддача дозволила посісти посаду зас­тупника голови колгоспу. А потім, з 1965 року, у його життя увійшов Балтський край, де він вірою і правдою ось уже понад сорок років служить людям. Він працював головою колгоспу ім. Дзержинського (с. Козацьке), об’єднаних господарств сіл Коритне і Пасат, а сьогодні це фермерське господарство.

Я знаю Івана Андрійовича ще з далекого 1974 року, коли працював викладачем ПТУ­12. Познайомився з ним на іспитах, які складали молоді механізатори. А Іван Андрійович чекав їх закін­чення, тому, що «вболівав» за молодого механізатора Михайла Дабіжа, якого вже чекав трактор. Ось з того часу і почався наш спільний шлях у громадському житті ветеранської організації, де ми добрими справами до­помагаємо різним верствам населення.

Викликає повагу до Івана Анд­­­рійовича і те, що він у зрілі роки залишається керманичем колективу хліборобів, запози­чуючи все нове, передове. Часто буває на семінарах в дослідних інститутах, на дослідних стан­ціях. Та головна надія на земле­робський досвід, який не під­водить майстра.

Іван Андрійович посідає активну громадську позицію, беручи участь у всіх заходах ветеранської організації, Червоного Хреста.

Пам’ятаю, як у ЗМІ і в публічних дискусіях Іван Андрійович критикував недбайливих дер­жавних службовців. Він задо­волений тим, що Президент України В. Янукович ухвалив мудре рішення про скорочення державного апарату. Тепер Балинського хвилює стан з земельними паями, актами на право власності.

Іван Андрійович вдячний сво­­є­му вчителеві – відомому агра­рію Савранського району – Да­нилу Юхимовичу Мокрогузу, який говорив: «Робота в селі роз­починається з досвітку».

Сам аграрій вважає, що най­краща форма господарювання – це колективна. Бо теперішні реформи на селі призводять до спаду виробництва, поголів’я тваринництва, птахівництва, вів­чарства. Віддача земельного клину падає, не розвивається будівництво. Все тримається ще на тому, що було побудовано в радянські часи. Занепадають малі фермерські господарства, земля «гуляє», заростає бур’янами.

Іван Андрійович та Любов Іванівна виховали трьох чудових дітей. Двоє синів пішли стежкою батька, донька – лікар, працює невропатологом у місцевій поліклініці. Вітаючи Івана Андрійовича зі славним сімдесятип'ятирічним ювілеєм, районна державна адміністрація, районна рада, колеги, рада ве­теранів, правління Червоного Хреста зичать йому і його родині міцного здоров’я, успіхів у копіткій землеробській праці.