Коли подивишся в усміхнене і привітне обличчя цієї жінки, відразу ж відчуєш, що вона – позитивна і доброзичлива, здатна зрозуміти, щиро поспівчувати і порадити. Відчуваються у неї такт, уміння знайти рішення навіть у непростій ситуації, зрозуміти дитячу душу. І справді, Валентина Олександрівна Яровенко усе своє життя пропрацювала на педагогічній ниві. 25 років навчала діток у Жовтневій середній школі, а з 1997 – у Жовтневій школіінтернаті, де й донині працює вихователькою.
Валентина Олександрівна народилася і зростала у Калінінградській області. На Одещину доля закинула її в 1963 році: вийшла заміж і з того часу проживає у Жовтні – селі, яке стало для неї рідним і близьким. Адже тут народилися і зростали її діти, тут усі свої кращі роки присвятила підростаючому поколінню – учням і особливо вихованцям інтернату, яким потрібно було дати не лише ґрунтовні шкільні знання, а й заповнити ту порожнечу в душі, в якій бракувало материнської любові й батьківського піклування. І діти завжди тягнулися і тягнуться до Валентини Олександрівни, довіряють їй свої таємниці, діляться мріями і планами, радяться із нею. Чимало її вихованок намагалося бути схожими на свою улюблену вчительку, а дехто з її учнів обрав своєю життєвою професією саме вчителювання. Продовжила професію матері й донька, здобувши вищу педагогічну освіту. Одна із двох онучок щойно закінчила Київський університет імені Драгоманова і працюватиме вчителем історії.
Має Валентина Олександрівна Яровенко й урядову нагороду – за вагомі досягнення на педагогічній ниві у 1987 році її було нагороджено орденом «Знак Пошани».
Пролетіли роки… Валентина Олександрівна вже давно досягла пенсійного віку, але не змогла уявити свого подальшого життя без діток, без їхньої гомінливої непосидючості, непідкупної щирості. Тож і сьогодні працює вихователькою у школіінтернаті, віддає дітям тепло своєї гарячої і небайдужої душі, не даючи зневіритися їм у цьому складному сьогоденні і зачерствіти їхнім серцям. Оптимістка, життєлюб по характеру, член виконкому, активна громадська діячка – ось такою знають жовтнівці свою односельчанку Валентину Олександрівну Яровенко, жінку, яка ніколи не опускає перед труднощами руки.
