У будьякому краї, селі, містечку шанують сумлінних і працелюбних людей. З них беруть приклад, на них намагаються бути схожими нащадки.
Марію Семенівну Палілову, жительку Вікторівки, односельці знають як невтомну й відповідальну трудівницю, що ціле своє життя пропрацювала тут у колгоспі «Пам’ять Ілліча». Була ланковою, а потім понад 25 років – свинаркою. Хто бодай трішки має уявлення про цю роботу, знає, який то клопіт і скільки зусиль, старання й терпіння потрібно докладати. Але вона скрізь устигала, скрізь у неї був лад – і на роботі, і вдома, де зростали й виховувалися четверо дітей – три доньки і син, її підтримка, найкращі помічники і надія. А ще – чоловік Онисій Порфирович, який трудився на фермі їздовим.
– Бувало, – згадує Марія Семенівна, – доводилося мало не днювати і ночувати на фермі, аби догледіти поголів’я, подбати про свиноматок під час опоросу і, звісно ж, про новонароджених поросяток, щоб не було падежу. Зате потім аж душа раділа, коли свинопоголів’я росло, ніби на дріжджах.
Добросовісність у праці передалася Марії Семенівні від батьків. І своїх дітей вона теж привчила невтомно і відповідально працювати, як це споконвіку заведено в селянських родинах.
Марія Семенівна вже давно на заслуженому відпочинку, живе біля однієї із своїх доньок. Але не сидиться жінці без діла. То біля домашньої живності поклопочеться, то на городі похазяйнує. Як зауважила трудівниця, руки самі тягнуться до роботи, не звикли ледачкувати, от тільки дуже шкода, що роки беруть своє. Проте радіє вона хорошим і дбайливим дітям, онукам, доглянутому й зігрітому увагою життю.
