Про Кирила Лаврова написано з любов’ю
Презентація нової книжки російського театрального критика, літературознавиці Наталі Старосельської «Кирилл Лавров» із серії «Жизнь замечательных людей» пройшла у межах фестивалю «Зустрічі в Одесі» 8 вересня. У презентації взяли участь співголови фестивалю – директор Одеського академічного російського драматичного театру Олександр Копайгора та драматург Олександр Мардань, режисер Олексій Літівін, почесний гість, народний артист Росії Михайло Філіппов, театрознавці Марія Яківна Романова («Радіо Росії») та Дмитро Хованський.
– Моє життя багато в чому пов'язане з Петербургом, з його Великим драматичним театром, – сказала Марія Романова. – Довелося бути свідком багатьох подій, які описані в цій книжці. Можу сказати, що ніде і ні в чому Наталя не погрішила проти істини. А це в наш час, особливо в біографічному жанрі, буває нечасто. Завдання ж перед нею стояло дуже складне – розповісти про Кирила Лаврова не лише як про видатного актора театру, кіно та видатного громадського діяча, але й просто про людину. У книжці зібрано величезний унікальний матеріал, включаючи абсолютно усе, навіть найменші кіноролі Кирила Юрійовича, а також його інтерв'ю, його висловлювання та думки.
Нова книжка Наталі Старосельської, як і усі раніше написані нею книжки, вирізняється дивовижною скрупульозністю та делікатністю, з якою вона розповідає про подробиці життя героя, а також щирою, непідробною любов'ю.
Дві лінії одного польоту
Багато років тому, коли Одеський морський вокзал діяв на повну потужність, по всьому узбережжю курсували пасажирські катери. Цю приємну морську прогулянку міг дозволити собі практично кожен охочий. Одним з улюблених занять під час невеликої подорожі уздовж одеського берега для багатьох була годівля чайок. Вони злітали з бетонних плит, прокладених до маяка, і супроводжували кожне судно, що йде від причалу. Бувалі люди завжди запасалися для такого випадку булочками або хлібом, щоб пригощати птахів. А ті «відпрацьовували свій хліб» – розігрували перед публікою ціле шоу. Вони майстерно на льоту підхоплювали кинуті їм шматочки, примудряючись робити якісь надзвичайні кульбіти, не поступаючись при цьому своїм дресированим «колегам» з цирку, але, на відміну від останніх, вони були вільними. Мабуть, тому ця незвичайна вистава, незважаючи на її багаторазовість, захоплювала і приносила величезну радість, пробуджуючи якесь особливе, ніжне почуття до чайок.
Вистава «Чайка» Одеського російського драматичного театру спочатку дивує, до кінця вистави залишає з безліччю запитань: а що це, а чому, комедія? І тільки після обмірковування вимальовується якась картина. Треба сказати, що для мене такий складний процес розуміння театральної вистави є показником її доброї постановки.
З самого початку перед публікою вимальовується декорація з двох сцен, що явно наштовхує на думку: ось він, театральний світ, з його старими формами (ліворуч) і зі спробами привнести нові форми (праворуч),
А можливо, і головна сцена театру, де відбуваються основні вистави, і мала сцена, де втілюються експериментальні постановки, здатні зацікавити публіку?
У виставі, безперечно, закладено конфлікт між старим і новим, між усталеним і тому головним, і таким, що тільки зароджується, і тому таким боязким і невизначеним. І до цих прикметників можна долучити будьякі слова – світом, поколінням, театральними формами. Але найважливіше – чаші терезів, на які поставлені, здавалося б, радикально протилежні визначальні такі важливі теми, увесь час коливаються, і тому так багато запитань виникає до постановки навіть після уважного перегляду. Але однозначної відповіді на жодне з них знайти неможливо.
Тут немає ґрунтовного фундаменту ні у представників старої формації, ні у молодих, ні у старого стилю театральної драматургії і вистави, ні у нового. І які б майданчики не були споруджені, якими б переконливими не здавалися думки кожного з них, у душі ні в кого з цих людей спокою немає. Вони кидаються між двома сценами, їх носить то в один, то в другий бік.
Підсумок усього цього сумний. І він також викликає риторичні запитання. Від чого втікали, до чого прийшли?! Від старих форм життя, з манірними інтонаціями, із вдаваною драматичністю?! До нових форм, коли «мислять образами, але мети немає»? З красивими, пишними фразами, які створюють лише враження, але не проникають у суть?! Втім, в обох випадках зі страшним кінцем, з реальною смертю – фізичною і духовною.
І знову згадуються одеські чайки. Але сьогоднішні, вже зовсім інші, не ті – веселі, пустотливі, а якісь дуже самотні, осиротілі. За багато років, коли припинилося регулярне курсування катерків від морвокзалу, чайки відвикли давати вистави. І тепер, коли відновилися рейси, чайки уже байдужі. І скільки б катерів не проходило повз маяк, чайки сидять на бетонних плитах, не ворухнувшись, абсолютно ігноруючи все, що відбувається. Вони вже нічого не чекають, і ні на що не сподіваються. І коли дивишся на чайок зараз, незважаючи на величезні їхні зграї, виникає відчуття їх повної самотності, непотрібності нікому. А репліка одного мого колеги з молодіжної експертної ради під час морської прогулянки мене ввела в стан тихого трансу. «Знаєш, адже чайок не можна підгодовувати з рук. Вони дуже швидко звикають до людини і потім не здатні вижити самостійно»…
Ірина ЛЯХОВА
Подвійний фінальний акорд
Сьогодні, 10го, та завтра, 11го вересня, будуть показані завершальні вистави фестивальної програми. Московський драматичний театр «Сфера» репрезентуватиме одну зі своїх свіжих прем'єр – комедію «Красотка и семья» за п'єсою Сомерсета Моема, автора знаменитого роману «Театр». Постановку здійснила народна артистка Росії Катерина Єланська. Молодіжна експертна рада фестивалю щиро бажає колективу «Сфери» успіху, творчого натхнення та теплого прийому одеською публікою.
Фото надане театром «Сфера»
Думки з приводу
Знаменита «Чайка» в усьому світі визнана театральною класикою. А, як відомо, справжній класичний твір завжди залишається актуальним. У цьому можна було чергового разу переконатися, подивившись п'єсу у виконанні акторів Одеського академічного російського драматичного театру. Режисер Олексій Литвин, на мій погляд, максимально точно вловив чехівський задум, поставивши виставу, яку можна віднести до жанру трагікомедії.
Режисер спробував поглянути на далеко непрості взаємини головних героїв п'єси з тонкою іронією, а іноді й сарказмом, показати комічність їхньої поведінки, яка часом межує з фарсом. А усе це для того, щоб нагадати глядачам про те, що щастя кожного з нас перебуває в наших же руках. І ця спроба, безперечно, режисерові та акторам вдалася.
Вікторія Кириліна
Як правило, театральні рецензії у нашому місті пишуться по гарячих слідах – безпосередньо після прем'єри вистави, а його подальше життя залишається поза увагою критиків. Той факт, що до програми цього театрального фестивалю включено виставу, поставлену шість років тому, дає критикам привід подивитися на неї новими очима. І побачити багато абсолютно для себе нового. Поперше, через різні причини у «Чайці» майже наполовину оновився акторський склад, подруге, актори, які грають свої ролі від дня прем'єри за шість років, що називається, «обросли м’язами» – тобто постали у ще більш сильних і точних образах. Лариса Коршунова за час життя вистави додала до образу Аркадіної безліч нових дуже точних нюансів і зробила його ще об'ємнішим і глибшим. Юрій Невгамонний, репрезентуючи глядачам свого незвичайного, злегка парадоксального Тригоріна, працює з філігранною точністю. Дуже виріс і набрав сили Сергій Поляков у ролі Трепльова. До глибини душі зріднилися зі своїми образами Наталя Дубровська – Поліна Андріївна, та Юлія Скарга – Маша. Змужнів Медведенко у виконанні Олександра Суворова. Ну а «новобранці» акторського складу (у порівнянні з прем'єрою 2005 року) – Анотолій Антонюк – Дорн, Олег Школьник – Сорін, Микола Величко – Шамраєв, і, звичайно ж, Анастасія Швець у ролі Ніни Зарєчної привнесли у виставу зовсім нову енергетику, створили чеховському сюжету нову ауру, манливу і чарівну, ніби те чаклунське озеро з тексту п'єси. Поза всяким сумнівом, одеська «Чайка» сьогодні, як мінімум, стоїть на одному рівні з московськими виставами, що беруть участь у фестивалі. І готова злетіти ще вище.
Алла СТЕПОВА
