Свято благодатного краю

У Кілійському районі є свято з національним статусом. Точніше – багатонаціональним. Щороку у вересні провадиться форум виробничих і творчих сил цього чудового краю.

На свято, як завжди, прибули делегації усіх сіл. Вони пройшли яскравою процесією головною вулицею міста до парку. А тут… Тут з раннього ранку зібралося усе місто, щоб побачити дуже яскраве буяння барв, почути пісні українською, молдавською, російською, болгарською, гагаузькою мовами.

Не голіруч приїхав у район народний депутат України Віталій Барвіненко – він вніс кошти на розробку проекту спорудження реабілітаційного центру для інвалідів. Також Віталій Дмитро­вич передав селу Мирному кошти на пам’ятник засновникам цього само­бутнього населеного пункту, де спо­руджені дві церкви – православна та старо­обрядницька.

Звертаючись до земляків, голова Кілійської райдержадміністрації Іван Іванович Поджаров тепло подякував трудовим колективам за внесок у зміцнення економіки району. Теплі слова вдячності пролунали на адресу славних кілійських аграріїв, які ось уже кілька років поспіль не здають перших позицій в області. За результатами обласного рейтингу за перше півріччя Кілійський район піднявся на третю сходинку.

Велику увагу керівництво району вділяє молоді: голова районної ради Володимир Боделан та голова райдержадміністрації Іван Поджаров вручили найкращим учням сертифікати на одержання стипендій.

За усталеною традицією було названо ім’я Почесного громадянина Кілійського району – цього року цей титул присвоєно педагогові та керівникові від Бога, директорові Вилківської школи­ліцею Аллі Георгіївні Соловйовій.

Урочиста церемонія вшановування найкращих трудівників стала тільки початком великого свята – у міському парку на жителів району чекали чудові експо­зиції. Це була різноманітна продукція підприємств району, виставка декоративно­прикладного мистецтва, зокрема роботи, виконані дитячими руками. Добрі господині потішили кулінарною майстерністю: чого тут тільки не було – від соковитих українських вареників із села Шевченкового до духмяної молдавської каварми з Приозерного.

У міському парку сім’ї відпочивали до вечора. Цього дня люди щиро раділи тому, що їм пощастило народитися і жити у такому благодатному краї.

Антоніна БОНДАРЕВА,власкор «Одеських вістей», Кілійський район

Прагнення серця, потреба душі

Олег Миколайович Ніцевич – прихильник конкретних дій. З ним спілкуватися завжди легко. Про внутрішню налаштованість на співрозмовника відразу свідчить зацікавлений погляд. Розмовляючи з цією людиною, якій за піввікове життя вдалося здійснити немало добрих справ, не відчуваєш якоїсь його зверхності.

Мені доводилося спостерігати за Олегом Миколайовичем у робочому кабінеті, на господарському дворі сільгосппідприємства «Єдність», у сесійній залі районної ради, в родинному колі. І щоразу в його манері триматися привертали увагу виваженість та поміркованість, а ще – вміння слухати інших.

Мабуть, саме ці людські якості, поєднані з високою діловою репутацією, в період реорганізації сільськогосподарських підприємств стали причиною одностайного обрання Олега Миколайовича Ніцевича головою КСП. Згодом його було реформовано в ПП «Агрофірма «Єдність», назва якого говорить сама за себе.

Відійшли у минуле невиплати заробітної плати, господарські борги, проблеми з технікою. Сьогодні «Єдність» – одне з найкращих підприємств, де створено міцну матеріально­технічну базу, де збирають високі врожаї, розвивають тваринництво. Основним напрямом господарства залишається виробництво зернових та технічних культур. Тут працюють з повною віддачею, кожен на своїй ділянці. А цінувати людей, дати їм можливість проявити себе – стиль роботи директора, який запорукою успіхів вважає дисципліну.

– Хіба можна досягти бажаного без чіткої організації справи? Щоб був лад, слід, по­перше, добре знати, чого хочеш; по­друге – мати продуманий план дій; по­третє – вчасно і відповідально виконувати намічене. От і все, – говорить Олег Миколайович.

За освітою Олег Миколайович – інженер­механік. Та спочатку його направили від радгоспу працювати в органах внутрішніх справ. А потім, уже майор міліції Ніцевич вибір свій зробив на користь сільського господарства. Це прагнення його серця, потреба душі.

– Ви уявляєте, яке то щастя – вранці встати, виїхати в поле, дихати пахощами землі, зустріти світанок!.. Я вже настільки звик до своїх турбот, що іншого життя не уявляю. Важливішого заняття, ніж дбати про землю, немає, – завершує нашу розмову Олег Миколайович.

Він сприймає землю як живу істоту, та у своїй роботі віддає перевагу чітким діям, міцній дисципліні. А в очах завжди світиться доброта.

Олександра КОРЧИНСЬКА

Чай із власним цукром

У приватному підприємстві «Буре­вісник», що базується в Дуби­новому, – чергове збирання врожаю. Тут збирають цукровий буряк. Варто зазначити: це єдине господарство в районі, що вирощує цю культуру. Трудомістка, затратна, вона потребує спеціалізованої техніки, – ось чим пояснюють господарники те, що цукрову галузь, образно висловлюючись, посадили на лаву запасних. Донедавна у «Буревіснику» були такої ж думки. А минулого року, зваживши свої можливості та зробивши економічні підрахунки, вирішили: пора повертати галузь на дубинівські землі. До речі, були задоволені результатом, бо мали стовідсотковий прибуток.

З директором підприємства Миколою Каушаном та начальником інженерно­виробничого відділу управління агропромислового розвитку райдержадміністрації Анатолієм Сливкою під’їжджаємо до поля, де ходить бурякозбиральний комбайн «Верват».

– Це високотехнологічна ефективна машина, що виконує всі операції одночасно – копає, очищує і вантажить та має бункер­накопичувач. Вона заміняє декілька агрегатів. Це значно пришвидшує процес збирання солодких коренів, – пояснює Анатолій Лаврентійович.

Цей дороговартісний комбайн та іншу техніку для обробітку цукрового буряку господарство придбало кілька років тому. Майже не користувалися через «кризу галузі». Навіть було бажання продати її. Не знайшовся покупець, а нині самим стала в пригоді.

Цукровий буряк у господарстві вирощують на 50­гектарній площі. Тут здійснюють весь комплекс робіт за сучасними технологічними вимогами та без затрат ручної праці. Насіння брали високоякісне у досить відомої на Україні фірмі «Агросвіт», що на Кіровоградщині. Двічі підживили рослини мінеральними добривами, вчасно провели міжрядний обробіток. Нині ж зі строками збирання не зволікають. Третину поля вже зібрано, а до кінця тижня мають намір взагалі впоратися з роботою. Видно, що трудовий ритм налагоджений чітко. Вантажівки з причепами, наповнені вщерть коренями, прямують на Соколовський цукровий завод, що в Крижопільському районі Вінницької області. Щодоби вивозять до 150 тонн сировини. Відділяють поле від пункту здавання 150 кілометрів. Для сільгоспвиробника тут збитків немає, адже завод йому повертає транспортні витрати, до того ж, при потребі, надає для перевезення врожаю власні автомашини.

– На яких умовах працюєте із цукрозаводом? – цікавлюся у М. Каушана.

– Готової продукції отримуємо 60 відсотків, а 40 – залишається переробнику. Ці два роки нам показали, що буряки потрібно вирощувати. Вони того варті. От на наступний рік під посів цукристих плануємо зайняти вдвічі більшу площу. Та й ця культура – хороший попередник для зернових. Звільнену площу ми відразу готуємо для озимого ячменю, – пояснює Микола Петрович.

Думаю, що й пайовики ПП «Буревісник» задоволені з того, що господарство відновило вирощування буряку. У розрахунки за оренду директор підприємства обов’язково включає цукор, по 10 кілограмів на пай. Отож, гадаю, чай із цукром, отриманим з власного наділу, буде значно солодшим.

Тетяна СТОРЧАК,власкор «Одеських вістей»,Савранський район