На ниві милосердя
Надія Олександрівна Корчевська запевняє, що самотніх стареньких, – підопічних Товариства Червоного Хреста, – можна одразу розпізнати по їхньому житлу. Вікна їхніх квартир і будинків зі старими рамами, обшарпані й завішені старим ганчір’ям, контрастують із новими, металопластиковими або дерев’яними. Двері можуть не замикатися, бо господареві важко пересуватися.
Надія Олександрівна працює в Одесі головою Малиновської районної організації Товариства Червоного Хреста понад дванадцять років. Вона згадує свій перший робочий день, як їй захотілося одразу встати й піти геть, настільки все здалося безнадійним. Її робоче місце становили стіл і єдиний стілець, не було навіть другого, для відвідувача… Вона й донині не знає, звідки узялися сили й мужність, щоб притлумити це перше, інтуїтивне, бажання піти геть, перемогти себе. Вирішила для початку вникнути й розібратися, у чому полягає робота червонохрестівця. А вникнувши, зрозуміла, що піти вже не зможе.
Тепер офіс не впізнати, хоча сидіти за столом доводиться дуже рідко. Складно просто перелічити весь спектр обов’язків: патронажний догляд за старими підопічними Товариства Червоного Хреста, проект щодо туберкульозу, візити на підприємства та навчальні заклади…
На запрошення керівництва коледжу підприємництва й соціальної роботи Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова Надія Олександрівна провела для студентів третього курсу свій перший у цьому навчальному році Урок милосердя. Їй асистувала патронажна сестра Світлана Петрівна Штибель, яка принесла прапор Одеської організації Товариства Червоного Хреста, буклети, листівки та плакати.
Надія Олександрівна розповіла про історію виникнення Товариства Червоного Хреста і традиції доброчинності, якими завжди славився наш край. Так чи інакше, але саме жіночому аспекту роботи в Товаристві Червоного Хреста, значною мірою, був присвячений Урок милосердя.
Ось короткі витяги з конспекту уроку: «Згідно зі Статутом громад сестер милосердя Товариства Червоного Хреста, до громади приймалися дівчата й удови усіх станів, від 18 до 40 років, християнського віросповідання, цілком здорові й грамотні. Переважним правом користувалися особи, найбільш розвинені в розумовому й моральному розумінні.
Сестри милосердя громади, приймаючи це звання, накладали на себе моральний обов’язок служити неухильно, у міру сил, обраному ними важкому завданню догляду за хворими, виконуючи свою справу з любов’ю й лагідністю, і не гребуючи нерозривно пов’язаною із цією справою чорною роботою.
У праці жіночого персоналу проявилося найвищою мірою багато світлих сторін, головним чином ніжної дбайливості й душевності при догляді за пораненими й хворими, які притаманні цій статі. Плічопліч трудилися селянки, міщанки, дочки купців, чиновників, удови фельдшерів, священиків. Множили славні традиції російських жінок на службі Батьківщині й представниці князівських, графських прізвищ, нащадки відомих військовиків.
Урок милосердя завершився запрошенням студентівсоціологів коледжу до Одеської обласної організації Товариства Червоного Хреста попрацювати волонтерами, випробувати себе в реальних соціальних проектах. Цей досвід розуміння проблем малозахищених людей похилого віку й шляхів їх розв’язання, дозволить надалі домагатися конкретних результатів у роботі.
Товариство Червоного Хреста, будучи й навчальним середовищем, має добрі можливості початкового старту для тих, хто зацікавлений у набутті потрібних навичок працевлаштування. Волонтери можуть навчитися провадити акції щодо збору коштів і залучення уваги громадськості до актуальних соціальних проблем.
Марія ФЕТИСОВА, м. Одеса
Патріот свого села
У Тарутинському районі з’явилася плеяда фермерів, які не лише розбудовують свій бізнес, але й вкладають власні кошти у благоустрій рідного села. Один з них – Микола Іванович Топал, керівник фермерського господарства «Світоч».
Сам він родом із села Виноградівки. Його батько був трактористом, став механізатором і Микола. Потім закінчив Одеський сільськогосподарський інститут, якийсь час жив в Одесі. Лише зрозумів, що в рідному селі і стіни допомагають. Повернувся до Виноградівки і незабаром став співзасновником «Світоча».
Починати з нуля завжди непросто. Але результат титанічних зусиль такий, що «Світоч» сьогодні справедливо вважається одним із найкращих фермерських господарств у районі.
Микола Топал, крім усього іншого, активно допомагає своєму селу, місцевій громаді. Цього року за свій рахунок відремонтував систему опалення в дитячому садку та зробив санвузол, а також подарував телевізор і DVD. Крім того, відремонтував і здав «під ключ» класну кімнату для першокласників у навчальновиховному комплексі. Упорядкував сільський цвинтар та встановив меморіальну дошку. Для Будинку культури придбав ноутбук і комп’ютер.
Про Миколу Івановичу односільчани відгукуються з великою повагою.
Юлія Валієва, с. Виноградівка, Тарутинський район
