Нещодавно свій ювілейний день народження відзначала корінна жителька села Майорського Марія Савеліївна Борток. Жінці виповнилося 90 літ. Щоб привітати довгожительку, до її затишної домівки зійшлися і з’їхалися найрідніші люди діти, онуки, правнуки. З квітами та подарунком завітала до Марії Савеліївни і Фрунзівський селищний голова Тетяна Анатоліївна Пустова.
Мабуть, зайве говорити, що винуватиця свята була приємно вражена такою увагою до себе. Адже ця скромна, тиха й мудра жінка все життя звикла трудитися на благо рідного краю та своєї сім’ї, нічого не вимагаючи натомість.
Марія Савеліївна почала працювати з 12 років, до цього встигла закінчити чотири класи сільської школи. На той час у Майорському жила вчителька, у якої Марійка доглядала двійко дітей. Згодом вчительська родина переїхала до Павлівки, і нянька змушена була також змінити місце проживання. Як же їй, по суті, самій ще дитині, вдавалося справлятися зі своїми нелегкими обов’язками?
– Тоді час був зовсім інший, – говорить Марія Савеліївна. – Слово батька чи матері для всіх дітей було законом. Сувора дисципліна, любов і взаємоповага були основою у будьякій сім’ї, тому й особливих проблем з підростаючим поколінням не виникало. А подивіться, що робиться зараз? Є просто некеровані діти, для яких нічого святого в житті немає.
Згадуючи свій нелегкий вік, довгожителька говорить, що в селі не було ледарів ні серед дорослих, ні серед дітей. Усі без винятку працювали в колгоспі, не покладаючи рук. Жінка й сама після служіння нянькою пасла свиней, телят, трудилася на ланах і фермах усе своє життя, до того часу, поки дозволяло здоров’я.
Завжди вистачало роботи й вдома – трійко діточок, домашнє господарство, нескінченні хатні клопоти вимагали багато сил і терпіння. І навіть у минулому році Марія Савеліївна ще помаленьку поралася біля хати, та сьогодні вже не вистачає на це здоров’я.
У батьківському будинку зараз живе син Микола, родина якого робить все можливе, аби довгожителька відчувала до себе щоденну турботу і любов. По сусідству мешкає старша донька Марії Савелівни, ще одна дочка живе в Тирасполі. Часто навідуються до бабусі її трійко онучат і двоє правнуків.
Довгожителька переконана, що нинішнє життя набагато краще. Єдине занепокоєння старенької – не вистачає доброти серед людей. Навіть у часи Голодомору та Великої Вітчизняної війни, їх довелося пережити жінці, люди були добріші один до одного, виявляли співчуття і повагу, допомагали нужденним. Зараз світ докорінно змінився, а основні людські цінності не мають такого важливого значення, як колись.
– Я щодня молюся Богові не лише за своїх дітей, онуків та правнуків, а й за всіх людей, – сказала довгожителька. – Дуже хочу, щоб усі жили мирно та у злагоді.
