Будиночокрозвалюха, з напівзогнилими віконними рамами, що складається з однієї маленької кімнатки, невеличкої прохідної кухніприхожої зі старою грубкою, а в кімнатці три ліжка та стара двостулкова шафа…
У цьому житлі, розташованому в селі Бочманівці Котовського району, до 3 лютого 2011 року жила багатодітна родина: Тетяна Ноур, її цивільний чоловік Михайло Яценко та їхні малолітні діти – чотири хлопчики і дві дівчинки. Старшій Олені – 12 років, а наймолодшому Павлику на той час було трохи більше двох місяців від народження. Наприкінці лютого до будинку прийшли представники органів опіки та піклування Котовської райдержадміністрації і, оцінивши умови життя родини як «загрозливі для здоров’я дітей», відвезли усіх. Спочатку діти опинилися у Кодимському притулку, а потім їх розподілили по інтернатах. Маленького Павлика привезли до Одеського будинку дитини «Сонечко». Відвідувати дітей Тетяні Ноур дозволили лише з письмової згоди начальника районної служби у справах дітей.
Останній аргумент
Про цю історію стало відомо з листа Тетяни Ноур. Те, про що написала жінка, спочатку здалося не зовсім правдою. Непросто повірити, що органи опіки та піклування одного «чудового» дня, а точніше, вечора, силоміць відібрали в неї одразу всіх дітей за те, що вона, на їхній погляд, погано справляється зі своїми материнськими обов’язками, не вміє господарювати і ніде не працює. Останній аргумент особливо здивував, адже виховувати шістьох дітей – робота зовсім нелегка.
Тетяна Ноур: «Я не вживаю ні спиртних напоїв, ні наркотиків, ніколи не притягувалася ні до кримінальної, ні до адміністративної відповідальності. Але наша родина матеріально завжди потребувала. Я теж виросла в багатодітній родині, і мама нас виховувала сама, без батька, але нікому на думку не спадало позбавляти її батьківських прав. Незважаючи на те, що від народження я не відзначалася міцною статурою, усі діти до того, як їх у мене відняли, були здорові».
Тетяна просила допомогти повернути їй дітей, після чого вона має намір виїхати із села, де в неї, як вона вважає, не склалися взаємини із секретарем сільської ради та деякими односільчанами. Редакція «ОВ» у червні опублікувала цього листа у рубриці «З редакційної пошти», пообіцявши об’єктивно розібратися в ситуації.
Як стверджує Тетяна, ще 2007 року в неї стався серйозний конфлікт із представниками місцевої влади. Причина – скарги, надіслані нею до різних інстанцій, зокрема, Президентові України. Вона, як багатодітна матір, протягом тривалого часу домагалася належних за законом виплат на утримання дітей. І зрештою, домоглася. Гроші родина почала одержувати у повному обсязі, але почалися неприємності. У 2008 році, незабаром після народження п’ятої дитини, соціальні працівники уперше відібрали дітей та помістили їх до лікарні для примусового лікування. Тоді дітей Тетяні повернули відносно швидко після втручання представника Уповноваженого Верховної Ради із прав людини в Україні. Але ставлення до неї та її дітей, як вважає жінка, з боку чиновників стало ще негативнішим. Після народження шостої дитини відбувся черговий конфлікт між Ноур та службою у справах дітей, який закінчився тим, що багатодітна матір втратила своїх малих, а разом з ними також і державні виплати на їхнє утримання. Тобто, залишилася без будьяких засобів до існування.
Діти тепер перебувають на державному піклуванні, тому всі виплати їй припинені – так пояснили в службі у справах дітей.
– Вона не хоче працювати, хоча ми їй пропонували роботу прибиральниці, але вона відмовилася, – стверджують працівники районного відділу праці та соціального захисту.
– Ноур ми виділили 300 гривень на ремонт будинку, але жодного ремонту вона не зробила, – стверджує начальник районної служби у справах дітей Ірина Бочарова.
На думку заступника голови Котовської районної державної адміністрації Ірини Скудило, від Тетяни Ноур нічого особливого не потрібно – лише виконувати свої батьківські обов’язки.
– Ми ж, увійшовши до будинку, побачили бруд, безлад, недоглянутих, роздягнутих дітей, незважаючи на низьку температуру, як за вікном, так і в приміщенні. Дітей забрали заради їхньої ж безпеки. Ми хочемо створити їм нормальні умови життя.
На думку чиновників, батьки сумують не стільки за дітьми, скільки за грішми, які вони одержували від держави.
У Тетяни свої докази. Вона дорікає соціальним працівникам у тому, що від них ніколи не було жодної реальної допомоги.
– Нам ніколи навіть в’язки дров не дали. Доводилося ходити до лісопосадки, збирати зламані гілки, щоб було чим опалювати будинок. На Новий рік, здається, як на сміх і знущання, принесли подарунок – перев’язану стрічечкою упаковку презервативів… А на ті триста гривень, які мені дали, ремонту не зробиш. Тому я дітям купила ліки, продукти і відвезла до притулку.
Суд та діло
11 квітня 2011 року Котовський районний суд розглянув позов органу опіки та піклування Котовської районної державної адміністрації до Тетяни Іванівні Ноур про відібрання в неї дітей та позбавлення батьківських прав. Але під час судового розгляду позивач змінив свої позовні вимоги – не став вимагати позбавлення батьківських прав, а лише дати час відповідачці на створення необхідних умов для життя та виховання дітей. Вимоги адміністрації підтримав і представник районної прокуратури.
У судовому засіданні взяли участь свідки як з боку органу опіки та піклування, так і з боку Тетяни Ноур. Останні стверджували, що вона витрачала державні гроші за прямим призначенням – на утримання дітей і, незважаючи на тяжке матеріальне становище, має намір придбати для дітей повноцінне житло. У результаті суд ухвалив відібрати дітей та передати їх органу опіки та піклування Котовської РДА для подальшого влаштування до державних дитячих установ.
На сьогоднішній день троє дітей Тетяни, – 12річна Олена, 7річний Олексій та 6річна Люба, – перебувають у Борщівській школіінтернаті Котовського району, малята Коля та Сашко у БілгородДністровському дитячому будинку, а однорічний Павлик – в Одеському психоневрологічному будинку дитини № 3 з ласкавою назвою «Сонечко». Батьки у міру сил та можливостей намагаються їх відвідувати, але дістатися до розкиданих по всій області дитячих установ непросто. На це потрібні і сили, і гроші, як мінімум, на дорогу. Крім того, побувавши в Борщівському інтернаті, Тетяна одержала від працівників цілий список необхідних дитячих речей, а також мийних засобів, які повинна придбати для інтернату… (Досить дивно, якщо врахувати, що діти тут повинні перебувати на повному державному утриманні).
Діти тяжко переживають розлуку з батьками. Олена щодня телефонує та плаче, просить швидше забрати її додому. А після того, як дівчинку побив хтось із старшокласників (коли вона заступилася за молодшого брата), вона заявила, що налаштована втекти з інтернату.
Побувавши в Бочманівці, вислухавши докази та претензії один до одного всіх діючих осіб цієї сумної історії, я поновому подивилася на роботу соціальних служб. Додалися запитання і після того, як до редакції надійшло ще кілька листів з Котовського району від Валентини та Олени Бойко, а також Тетяни Мартинової. Жінки розповіли про те, що в них за рішенням органів опіки та піклування відібрали дітей. Наприклад, в Олени Бойко, як вона стверджує, сина забрали просто зі школи, навіть не повідомивши її. Причина – незадовільний з погляду соціальних працівників, ремонт в однокімнатній квартирі, де живе родина Бойків («ОВ» від 13.10.2011 р.)… Складається враження, що деякі соціальні працівники переконані в тому, що мати дітей – привілей лише заможних.
Врятувати від
соціального сирітства
Представники соціальних служб запевняють, що вони роблять усе, щоб діти жили у сім’ях. Вилучення дітей з рідних сімей використовується як один із заходів захисту прав дитини. Лише не зовсім зрозуміло, про яке право йдеться – право втратити сім’ю? Адже дітей ніхто не запитує, чи хочуть вони замість рідної оселі, замість обіймів єдиної рідної мами (нехай далеко не ідеальної) опинитися у казенній установі під опікою чужих тіток та дядьків? Причому, як відомо, умови утримання в інтернатах далеко не ідеальні. Про те, як живуть діти у деяких з них, нещодавно розповів журналістам голова комісії, створеної за ініціативи губернатора Едуарда Матвійчука, відомий правозахисник Максим Мелецький. Це і антисанітарія на кухні та в дитячих спальнях наприклад, брудна, дірява білизна на ліжках вихованців інтернату, і випадки жорстокого поводження… А про те, які «нестатутні» взаємини панують в інтернатах та дитячих притулках між самими вихованцями, відомо давно. Санкція щодо вилучення дітей та позбавлення батьківських прав, існувала й раніше, але застосовувалася вкрай рідко. Можливо, все ж таки й сьогодні не варто поспішати перетворювати дитину нібито заради її ж блага на соціальну сироту, калічачи і без того її тендітну нервову систему?
Поза всіляким сумнівом, захищати права дітей необхідно, але робити це слід дуже делікатно, використовуючи індивідуальний підхід у кожному конкретному випадку, а не лише одну інструкцію. У випадку з Тетяною Ноур розв’язання проблеми, на мій погляд, полягало в наданні сім’ї житлоплощі, будинку, на який, до речі сказати, вона має право відповідно до Житлового кодексу. При народженні п’ятої дитини держава зобов’язана надати сім’ї житло загальною площею з розрахунку нормативу, призначеного на кожного члена сім’ї незалежно від того, є у сім’ї житло чи немає.
Наприкінці серпня районна влада, здалося, вже була близька до вирішення питання. У селі Нестоїта навіть підшукали будинок, що стоїть пусткою, (господар помер кілька років тому, а родичі так і не вступили у спадок). Справа залишалася за малим – укласти відповідний договір та передати будинок та прилеглу до нього ділянку землі Ноур як соціальне житло. Але через кілька днів раптом з’ясувалося, що будинок все ж таки має господаря – десь у …Казахстані!
– На нашу думку, це не той випадок, коли слід відривати дітей від батьків, і ми постараємося вжити всіх заходів, щоб врятувати цю сім’ю, – вважає представник Уповноваженого з прав людини Олена Демченко. – Звичайно, легше відібрати дітей, позбавити батьківських прав, ніж постійно працювати з сім’єю, надаючи їй всебічну підтримку.
Олена Василівна вважає, що, якщо буде ухвалена законодавча норма, що зобов’язує орган опіки та піклування, звертаючись до суду з позовом про позбавлення батьківських прав та вилучення дітей з родини, надавати список реально наданої допомоги, подібних позовів стане набагато менше.
