30 жовтня 1891 року в будинку № 11, що на Глухій (Запорізькій) вулиці в Одесі народився хлопчик з передумовами стати непересічною особистістю. Хоча б тому, що місце це було – Молдаванка, де стати порушником закону було легше, ніж не стати ним. Цьому чималою мірою сприяла родина МойшіЯкова – так нарекли сина його батько МеєрВольф Мордкович та мати Добба Зельманівна. Батько – биндюжник з багаторічним стажем – був власником візничопромислового закладу і ще займався контрабандою, що приносила основний дохід родині.
Життя МойшіЯкова, а згодом Мішки Япончика, було коротким, яскравим, як політ комети, що спалахнула на небосхилі і закотилася так само швидко, як і спалахнула, але залишила свій незгладимий слід – від бандита до командира полку ім. Леніна. Без перебільшення він вважається отцемзасновником вітчизняного рекету. Саме Король Молдаванки став першовідкривачем головного бандитського принципу – «Ділися!» Не чужа була «шанованим людям» і благодійність. На думку злодіїв у законі, Япончик був найчеснішим бандитом, який жив «за поняттями» і був посправжньому історичною постаттю, про яку багато написано. Але найромантичніше про нього написав І. Бабель у своїх знаменитих «Одесских рассказах». Біографія Мішки Япончика відома досить добре. Тому потрібно сказати кілька слів про його родину.
Рід Вінницьких не зник після смерті легендарної особи (1919 р.). Старший брат, Абрам Вольфович, мав шістьох синів. Двоє з них загинули на фронтах Великої Вітчизняної. Чотирьох малолітніх синів та дружину знищили гітлерівці в Одеському гетто восени 1941 року. Другий брат Япончика, Григорій Вольфович, став начальником міської електростанції. Був мобілізований, загинув на фронті. Така ж доля спіткала і третього брата Мішки – Юдія Вольфовича.
Ще один його брат, Ісаак Вольфович, під час війни став командиром кавалерійського ескадрону в корпусі генерала Кириченка. У 1978 році із двома доньками та зятем емігрував до Ізраїлю, звідки перебрався до США, оселившись у НьюЙорку на БрайтонБіч (нещодавно помер, доживши майже до ста років).
Дружина Барбара, яка пішла від Япончика у 1917 році, оселилася в Петрограді, де народила від чоловіка доньку Аду, так і не повідомивши його про це. У 1920 році вона приїхала до Одеси і, залишивши маленьку доньку на піклування колишньої свекрухи, емігрувала до Франціі. Під час війни донька Япончика Ада вийшла заміж і переїхала до столиці Азербайджану Баку, де й прожила до самої смерті у 1979 році, а її двоє дітей емігрували до Ізраїлю на початку вісімдесятих.
І донині в нашому місті живе безліч нащадків Япончика. Зрозуміло, вони мало можуть розповісти про свого знаменитого родича. Але те, що вони пишаються ним, безсумнівно.
Життя Короля Молдаванки було легендарним. Легендарною стала і смерть.
Із краєзнавцем В.П. Нетребським ми відвідали припущуване місце розстрілу М. Вінницького у Вознесенську Никифором Урсуловим, який за цей «подвиг» був удостоєний ордена Червоного Прапора. На цьому місці нещодавно встановлений меморіальний камінь із написом: «На цьому місці 29 липня 1919 року був застрелений та похований МойшаЯків Вольфович Вінницький (Мішка Япончик)».
Сьогодні ініціативна група одеситів на чолі з архітектором Володимиром Петровичем Бреславцем розробляє проект пам’ятника, який планується встановити у дворі будинку, де народився Король Молдаванки.
