Людмила Миколаївна Максакова після закінчення медичного училища опановувала знання в Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова на факультеті філології. Два вектори професійної спрямованості, безумовно, сприяли її особистісному зростанню. Сьогодні, очолюючи Приморську районну організацію Товариства Червоного Хреста м. Одеси, вона, як член Спілки журналістів України, зціляє людей лікуванням та словом.

На рахунку Людмили Миколаївни не один підопічний Товариства Червоного Хреста, безліч журналістських публікацій у періодичних виданнях міста Одеси, а також книжка віршів «На пределе восторга и слез», що вийшла друком у 2007 році у видавництві «Optimum». Її удостоєно «Золотої Єсенінської медалі», що вручається за вірність традиціям російської культури та літератури. Плідно попрацювала свого часу Максакова і в «Одеських вістях».

Спостережливість та увага, вміння співпереживати та озиватися на потреби інших, жаль та милосердя – ці якості властиві нашій героїні. Ось один із віршів з оповідально спокійним зачином, який не передвіщає викривальної критики нашої дійсності:

Ей – восемьдесят два.

Давно уж близких нет…

Глаза вот слепнут,

Некому помочь…

На просьбы слышит

лишь один ответ:

«За все платите.

Иначе – ночь,

Что надвигается с такою

быстротою,

Закроет свет

безжалостной рукой».

Что делать ей?

Багато самотніх хворих людей, які потребують патронажного догляду, не почуваються сьогодні всіма полишеними на примху долі – завдяки Товариству Червоного Хреста, що подає реальну допомогу тим, хто перебуває на тій межі виживання, за якою вже нічого немає: ні рідних і близьких, ні матеріальних засобів і, цілком можливо, що немає й даху над головою.

На вибудовування чітко налагодженої системи червонохрестівського соціального захисту в Приморському районі Максаковій та її колегам, за підтримки добровільних спонсорів, потрібні були роки. Сьогодні нужденні одержують гуманітарну допомогу у вигляді теплих речей та засобів гігієни. Особливо нужденні – безкоштовний хліб, виділюваний керівником хлібозаводу «Нова справа» на кошти доброчинної організації «Лотос миру».

Людмила Миколаївна пам’ятає всі позитивні моменти. Один з них був у 90­ті роки, коли вона лише розпочала виконувати обов’язки голови Товариства Червоного Хреста Іллічівського району Одеси. Той, хто звернувся до неї по допомогу, пропрацював усе життя на бурових установках і занедужав на туберкульоз. Після піврічного курсу лікування в лікарні він повернувся додому, де було порожнісінько. Залишки крупи з’їли миші, а теплі речі – міль. І – жодних заощаджень.

Людмила Миколаївна одразу написала до газети нарис за назвою «Ми всі відповідальні за самотні злидні». Телефон не вщухав. Люди відгукувалися на лихо. Профспілкова організація шпалерної фабрики посприяла у придбанні борошна, рису, гречки та олії. Людмилу Миколаївну тішило те, що знайшлися добрі, чуйні люди, і міцніла впевненість у її власних силах.

Але нерідко зустрічаються й черстві люди. Нещодавно на Катерининській, в одному із закладів Одеси, вона звернулася по допомогу для підопічних Товариства Червоного Хреста. Молодий чоловік, міцної статури та квітучого вигляду, відмовив без будь­якої зніяковілості, посилаючись на те, що сам того дня не снідав. Людмила Миколаївна зрозуміла, що подолати цю черствість їй не під силу. Її хвилює, що вікові традиції одеської доброчинності та милосердя похитнулися. Але вона вірить, що це тимчасове явище. Беручи участь у молодіжних заходах, вона розповідає дітям про історію Товариства Червоного Хреста, від Анрі Дюнана – його основоположника, Севастопольської Даші, фронтових медсестер до сьогоднішніх днів.

Нещодавно вона взяла участь у фестивалі юних пожежників із усіх областей України. І донесла до них свої поетичні рядки:

Краснокрестовцам всем

присуще

Любить, заботиться,

жалеть

Тех одиноких неимущих,

Кому мы призваны

согреть

Сердца, так ждущие

участья,

Кто в нас нуждается

порой.

И мы всегда сочтем

за счастье

За подопечных

встать горой.

Так, завдяки повсякденній праці Людмили Миколаївни та її численних колег зберігаються та розвиваються традиції російської культури і літератури, Товариства Червоного Хреста України.