Вже давно ні для кого не секрет, що багато наших співгромадян, м’яко кажучи, критично ставляться до вітчизняної медицини, особливо у тій частині, що стосується її доступності. Проте, до редакції надходять і листи з добрими словами на адресу медпрацівників – від людей похилого віку, зокрема, ветеранів Великої Вітчизняної війни. Отже, все ж таки є ще лікарі, медсестри, молодший медперсонал, які не розгубили ні професіоналізму, ні людяності. І це стосується не лише системи охорони здоров’я.
Не слід сидіти склавши руки
«Кілька місяців тому ми вже зверталися до редакції «ОВ». У листі ми розповіли про ДТП, що сталася на Адміральському проспекті в м. Одесі у січні цього року. Тоді в нашу припарковану машину врізався автомобіль, що мчав на великій швидкості. Проблема полягала в тому, що тривалий час ми не могли одержати від страхової компанії «Український страховий дім» належної нам у зв’язку з аварією грошової компенсації. Довго ми билися за виплату страховки і нарештітаки добилися. Керівництво компанії нещодавно було замінено. Новий директор одеської філії «Українського страхового дому» Володимир Іваницький виявився людиною відповідальною і порядною. Тому хочу побажати всім, хто опинився в подібній ситуації, не втрачати надію і обстоювати свої інтереси до кінця. Не варто сидіти склавши руки і чекати. Звертайтеся до суду, до редакції газети, і вам неодмінно допоможуть. У цьому ми переконалися на власному досвіді.
Величезну вдячність висловлюємо редакції «Одеських вістей», яка двічі виступила з публікаціями «Обіцяного три роки чекають» і «Застрахувалися». Одразу ж після газетних виступів наша, здавалось би, безнадійна справа зрушила з мертвої точки.
Родина Кокоревих, м. Одеса»
Професійно та з душею
«З кожним роком нас, солдатів Великої Вітчизняної війни, залишається усе менше. І усе ціннішою для нас стає нехай навіть найменша крапелька душевної доброти та тепла, уваги і піклування з боку оточення, особливо з боку медпрацівників. Так піклується та допомагає нам Одеський обласний шпиталь інвалідів ВВВ, яким керує лікар вищої категорії Петро Волков.
Нещодавно я пройшов курс лікування в цьому медзакладі. Вдячний усім його працівникам, зокрема, неврологічного відділення під керівництвом Світлани Курницької. З перших же днів я відчув на собі піклування Світлани Миколаївни. Вона чітко визначила діагноз захворювання, призначила мені необхідні препарати та уважно простежила за курсом лікування, який у результаті значно поліпшив стан мого здоров’я. При цьому не менш важливе було й ставлення медсестер. Тому хочу дуже подякувати Ірині Шароновій за її золоті руки, а також Ірині Гендовій, Юлії Горбатіковій, Наталії Яровій за чуйність та турботу до нас – пацієнтів. Велике спасибі кажу і санітаркам Надії Леженко, Валентині Яшкіній, які підтримували чистоту та порядок, а також працівницям їдальні шпиталю Аллі Черняк, Оксані Арбаковій, які нас смачно годували.
Керівництво шпиталю подбало і про наше дозвілля. Є телевізор. Тому завжди можна бути в курсі новин або подивитися кінофільми. У День партизанської слави до нас прийшли школярі. Було дуже зворушливо та приємно одержати від них букети квітів, прапорці з георгіївською стрічкою, почути на свою адресу добрі слова, зокрема, і слова вдячності за Перемогу.
Висловлюю вдячність всьому персоналу шпиталю і сподіваюся, що таке ставлення до всіх хворих тут буде завжди.
Сергій Іванов,
учасник ВВВ, полковник у відставці,
м. Березівка Одеської області»
Як доїхати до райцентру
«Шановна редакціє, ми живемо у найвіддаленішому селі Красноокнянського району Одеської області – Горячівці. До райцентру нам їхати 35 кілометрів. Колись наше село славилося на всю Одеську область своїми шахтами з видобутку каменю, з якого побудовано, напевно, чверть будівель області. А зараз ми нікому не потрібні. Після розвалу Союзу в нас виникла проблема із транспортом. Ми не можемо домогтися, щоб до нас почав ходити автобус. Для того, щоб дістатися, наприклад, до лікарні, доводиться домовлятися із приватником та платити по 150, а то й 200 гривень. Для нас це дуже великі суми. Просимо вас про допомогу.
А ще прошу звернути увагу на нас і губернатора Едуарда Матвійчука і голову обласної ради Миколу Пундика. У нас, наприклад, є усе необхідне для будівництва цементного або цегельного заводу.
Олексій Стратулат,
Горячівка Красноокнянського району»
Від редакції:
Ми звернулися до Красноокнянської районної державної адміністрації і одержали відповідь:
«Основним перевізником населення Красноокнянського району є підприємство «Тана» (м. Одеса, вул. Маловського, 3), директор Юрій Степанов. Відповідно до затвердженого паспорта маршруту Горячівка – Красні Окни АС рейси виконувалися тричі на тиждень: понеділок, середу, п’ятницю. Під час моніторингу перевезення пасажирів на внутрішніх маршрутах, проведеного у березні 2011 року, було встановлено, що послугами перевізника у ці дні користуються 3 – 7 чоловік, які відносяться, переважно, до пільгових категорій. Перевезення такої кількості пасажирів на відстань 44,4 км є збитковим для підприємства. Але рух на маршруті було припинено з травня 2011 року у зв’язку із технічною несправністю автобуса. Питання відсутності автобуса у населені пункти Цеханівської сільської ради перебуває на постійному контролі районної державної адміністрації. У результаті проведеної роботи, маршрут відновлено з 1 липня 2011 року. Однак до паспорта маршруту внесені зміни, узгоджені із головою Цеханівської сільської ради, а саме: перевезення пасажирів тепер здійснюються двічі на тиждень – у вівторок та четвер.
Не залишається без уваги і соціальноекономічний розвиток територіальної громади. На території Цеханівської сільської ради функціонує ТОВ «Шахта Горячівка» (директор Г. Череушенко) на якому працюють 25 чоловік. На жаль, обсяги виробництва на цьому підприємстві скорочуються у зв’язку зі зменшенням попиту на природний черепашник.
Районна адміністрація провадить роботу, пов’язану із підготовкою інвестиційного проекту для будівництва на території району цементного заводу потужністю 2,0 мільйона тонн цементу на рік.
М.В. Лемищук,
голова Красноокнянської районної державної адміністрації»
«Нам дуже пощастило…»
«Нам дуже пощастило зустріти у своєму житті таких чуйних людей, як директорку Суворовського територіального центру соціальної допомоги вдома Галину Чебан, а також працівників центру Світлану Коваленко, Марину Овчар, Олену Троян»…
Це фрагмент із листа, що надійшов до редакції від жительок Одеси Марії Федорівни й Валентини Феодосіївни Лапчевих. Марії Федорівні вже 97 років. Вона прожила довге, наповнене важкою щоденною працею життя. Було і горе, і радість. Її донька, яка присвятила усе своє життя викладанню у вузі, вже теж на пенсії. Настав час, коли їм потрібна була допомога соціальних працівників. Двічі на тиждень їх відвідує працівник територіального центру Олена Троян, яка робить покупки, оплачує комунальні платежі. Причому усю необхідну допомогу, за словами Лапчевих, вона надає так «доброзичливо, з турботою і терпінням, з усмішкою та від щирого серця», що Марія Федорівна та Валентина Феодосіївна сприймають соціального працівника як рідну, близьку для них людину.
Низький уклін від родини Лапчевих усім службовцям Суворовського територіального центру соціальної допомоги вдома за їхню шляхетну, нелегку працю.
І до, і після операції
«Висловлюю щиру вдячність головлікареві Одеського обласного медичного центру («лікарні водників»), лікареві вищої категорії Вадиму Шухтіну, також його заступникові лікареві вищої категорії Анатолію Горбунову, усьому персоналу цього лікувального закладу за увагу та добре ставлення до мене під час лікування до операції та у післяопераційний період.
Надія Тимофіївна Кисельова,
колишня пацієнтка, пенсіонерка, жителька села Кучургани Роздільнянського району»
Підготувала Вікторія ЄРЬОМЕНКО,«Одеські вісті»
