(З життя видатних людей)

В.І. САМІЙЛЕНКО

1864 – 1925

Редактор «Земского сборника»

В. Самійленко редагував книжки «Земского сборника», який мав виходити щомісяця. Та, як правило, книжки виходили з запізненням – одна в два­три місяці. Коли вихід дуже запізнювався, тоді Самійленко писав на книжці «март – май» чи «июнь – август». І клопоту позбувся, і календар наздоганяв. Виданням цим ніхто не цікавився, тому й Самійленка не гризло сумління. Але одна книжка таки завдала видавцеві клопоту.

Було це після смерті Олександра ІІІ. Помер він у жовтні, а Самійленко випускав наступну книжку «Земского сборника» ще за травень. Отут­то й стався клопіт: чи робити на книжці чорні рамки? Але як же їх робити на травневій книжці, коли цар помер тільки в жовтні. Тим часом жовтневий номер не можна випустити без чорних рамок. Тоді Самійленко за порадою друзів написав на книжці «май» і додав: «Вышла в октябре». Так і позбувся клопоту.

Вірш на смерть Л. Глібова

– Коли готувалися ховати Глібова, – згадує Марія Грінченко, – Сивенький¹сказав, що напише й прочитає вірш. Призначеного дня й години почалася в церкві одправа – Сивенького з віршами нема. Н. починає турбуватися, згадує анекдотичні оповідання про Сивенького, що в Києві коли хотіли, щоб Сивенький написав вірш, то замикали його в хаті й не випускали, аж поки не напише, і що Сивенькому недовго доводилося сидіти замкненому. Може, він сказав та забув? Сідає Н. на візника і катає до Сивенького. Від церкви це недалеко.

– Володимире Івановичу! Чого ж ви лежите? Зараз Глібова винесуть з церкви. Вставайте та швидше їдьмо. Вірші ви написали?

– Вірші? Отуди! Я й забув за них.

– Володимире Івановичу!!!

– Не турбуйтеся, вірші зараз будуть.

Устає з ліжка, сідає за стіл, міркує кілька хвилин і починає писати. Н., розгніваний, ходить по хаті й думає: «Ото, мабуть, вірші будуть!»

За кілька хвилин Сивенький читає вірші. Н. слухає, дивується, що вірші вийшли такі гарні.

Про поетичний талант

Йде суперечка про те, що таке талант і як його пізнати. Самійленко не бере участі в розмові.

– А ви, Володимире Івановичу, коли вперше усвідомили, що у вас поетичний талант? – питають його.

– Коли надрукували те, що я написав.

– А не траплялося вам, що на вас находили сумніви щодо вашого таланту?

– Находили: тоді, коли мені друкували все, що я писав.

Зручна парасолька

– Володимире Івановичу, – кажуть Самій­ленкові, – ви могли б, нарешті, купити собі нову парасольку. Погляньте, яка ваша дірява.

– А коли в ній не буде дірок, як я знатиму, що дощ ущух?

­­­­­­­­­­

¹Сивенький – псевдонім В. Самійленка