– Наперед Вас зі святом, Максиме Артемовичу! Чим живе Кілія напередодні Нового року?
– Мене сьогодні на сесії депутати так роздраконили!..
– Мера? За що ж?
– За те, що дорогу відремонтував. Веде ця дорога до садка і до школи – уся була у вибоїнах. Мами з візочками пройти не можуть, школярі по калюжах плюхають. Ми засипали ями щебенем – 60 тонн туди кинули. Підходять підприємці і кажуть: «Ну, вже залишилося лише асфальт постелити…» – «Грошей, – кажу, – немає». – «Може, хтось у борг зробить?» А що, ідея! Підметушилися, знайшли фірму, яка погодилася постелити асфальт у борг за 100 тисяч. Зробили за три дні дорогу – «проситься» тротуар. Виклали із плитки тротуар – ще 50 тисяч. А як без лавок, без урн? Встановили. Ліворуч – пустир та смітник. Почали там наводити лад – вивезли сміття, розрівняли територію, щоб навесні побудувати дитячий майданчик з гойдалкою – тут же поруч житловий мікрорайон. І ось депутати мене взяли в оборот: не за планом, не узгодив… Зі свого боку, вони праві. Але їйбогу, якби сьогодні не зробили, ще б три роки зволікали.
– А що, Максиме Артемовичу, Ви людина імпульсивна?
– План роботи, звичайно, у нас є, але якщо пролітає Птаха щастя, я намагаюся впіймати її за хвоста! Формула успіху одна – якнайбільше працювати. Стараємося, але, відчуваю, багато не встигаємо.
– Відкладімо розмову про справи та проблеми на два дні. Як мер міста відзначає Новий рік?
– Як усі корінні кілійці – з родиною. Минулого року начальниця райвідділу культури Лідія Федорівна Опаріна попросила мене опівночі вийти на площу – зустріти Новий рік з городянами, сказати промову, привітати, як це роблять президенти. Я пручався, як міг: пуста витівка – хто ж опівночі вийде з дому? Але Лідія Федорівна вмовила. Уперше в житті полишив у Новий рік родину, прийшов на площу – нікого. Вже потім, після другої години ночі люди почали підтягуватися. Традиція є традиція: коли б’ють куранти, родина повинна бути у зборі.
– А хто в родині Переверзєвих чаклує на кухні?
– Я страх як люблю кухарювати! До обрання міським головою вечеря завжди була за мною. Приходжу з роботи – і одразу на кухню, до плити. Але в міській раді справи і турботи за день настільки вимотують, що ввечері незмога.
– Ваша коронна страва?
– Друзі кажуть, що в мене виходить шикарна юшка. Особливо якщо варю її на природі, на багатті. Ще дуже добре я готую баранину.
– Наступний рік пройде під знаком Дракона. А під яким знаком пройде рік мера південного містечка Кілія?
– Дракончика. Наступний рік у Кілії буде присвячений дітям. Більше приділимо уваги дошкільним закладам. Продовжимо будівництво дитячих ігрових майданчиків. Закладемо стадіон у житловому мікрорайоні. Відновимо в парку літню дискотеку для юнацтва. Коли бачу молодят, завжди їм кажу: я прожив із дружиною 35 років – беріть приклад, цінуйте родину. І сміливо народжуйте дітей! А я, як мер, обіцяю: буду робити все, щоб дітям у Кілії жилося комфортно.
– У коридорах міськради стіни прикрашені малюнками. І в багатьох дитячих роботах, я помітила, такий сюжет: літо, виноградна альтанка (або фруктовий сад), сидить за столом родина (або друзі), і всі наминають величезного солодкого кавуна.
– Очевидно, наші діти таким уявляють собі щастя. Це справжнє щастя – жити в рідній домівці, у колі рідних людей.
