Ще років десять тому можна було прочитати в пресі міркування про те, що в розвинених країнах не примушують жінок зазнавати мук при пологах, а роблять їм кесаревий розтин. Хоча із самого початку ця операція була призначена для того, щоб дати шанс на життя дитині, яку вийняли із живота матері, що помирає. Розвиток медицини зробив кесаревий розтин менш небезпечним, його почали використовувати частіше. Однак згодом довелося замислитися про наслідки. Адже один рубець підвищує ризик появи проблем за наступної вагітності, зокрема, таких небезпечних, як розрив матки та тромбоемболія. Крім того, якщо перша вагітність завершувалася кесаревим розтином, ризик повторної операції був дуже високим. Для жінок, які мають понад два рубці на матці, повторна операція була обов'язковою. При цьому смертність, пов'язана з операцією кесаревого розтину, включаючи ускладнення самої операції, анестезії та післяопераційні, становить 1 на 12 000. Вона вища, ніж при природних пологах. То ж безневинним кесаревий розтин назвати ніяк не можна.
– Сучасна медицина повертається до природних пологів, – говорить професор ОНМУ Світлана Галіч. – У 70 – 80ті роки минулого століття були популярні програмувальні пологи. Планувався день і навіть час, коли ми починали стимуляцію пологової діяльності. Це нагадувало відомі проекти спрямування річок назад і порушувало генетично обумовлений план пологів. Також великі надії покладали на ліки. Наприклад, під час пологів, кожні 3 години, у вену породіллі вводили кокарбоксилазу, розчин глюкози, вітамін С. Сьогодні лікарі прагнуть мінімізувати медикаментозний вплив. Виявилося, що перераховані вище ліки можна замінити склянкою солодкого чаю (розчин глюкози) з лимоном (вітамін С). Інакше кажучи, набір корисних речовин ми успішно вводимо природним шляхом, не використовуючи втикання голок у вену. І до операції кесаревого розтину фахівці ставляться дуже зважено, за принципом «треба, коли треба».
Або інший приклад: багато жінок у минулому столітті були прооперовані у зв'язку з короткозорістю високого ступеня. Хоча у світі не зареєстровані випадки сліпоти, пов'язаної безпосередньо з пологами. Складно переконати у цьому жінок, яким деякі офтальмологи, як і раніше, рекомендують кесаревий розтин.
Сьогодні виваженіше почали ставитися і до проблеми знеболювання пологів. Адже це теж втручання у природний процес народження. Сучасні пологи провадяться в індивідуальних або сімейних пологових залах, де поруч із жінкою перебувають медичні працівники та близькі люди – такі пологи називаються партнерськими. Після народження дитину не розлучають із мамою, а одразу, у перші хвилини життя, викладають на живіт матері. І як тількино вона виявить бажання – прикладають до материнських грудей. У пологових будинках сьогодні немає відділень немовлят та каталок із серією дітей, які репетують, – усі здорові дітки перебувають разом з мамами, їх годують грудьми не по годинах, а на їхню вимогу. Такий обов'язковий мінімум для максимального збереження того нерозривного зв'язку, який існував у матері з дитиною до її народження.
Далі в розмові зі Світланою Родіонівною ми порушили дуже складне питання про права жінки. Наприклад, як зробити, якщо вона наполягає на кесаревому розтині, хоча цілком може народити самостійно?
– Це непросте запитання, – відповіла Світлана Родіонівна. – Чи етично виконати операцію кесаревого розтину на прохання жінки за відсутності показань? Чи етично відмовити їй у проведенні операції, якщо немає показань? Вибір практично гамлетівський: «бути чи не бути». Я ставила це запитання голові етичного комітету Європейської асоціації акушерівгінекологів. Він відповів, що треба надати пацієнтці доступну, чесну та вичерпну інформацію, а потім вислухати її аргументи. І після цього ухвалювати рішення.
Ще одна дуже складна і насущна проблема – це вагітність і пологи в жінок із серйозними захворюваннями внутрішніх органів. Бурхливий розвиток медицини призвів до того, що лікарі навчилися зберігати життя пацієнткам, які мають важкі вроджені або набуті захворювання. Деяких з них вагітність, з її значним навантаженням на організм, може призвести до смерті. Останнім часом на телебаченні стали частіше виходити в ефір передачі, героїні яких, – жінки з тяжкими недугами, інвалідностями, розповідають про те, як їм вдалося народити дитину. За кадром же звичайно залишаються ті десятки та сотні випадків, коли подібні спроби закінчуються трагічно. Вони стосуються не лише близьких загиблих жінок, але не залишають байдужими і медиків, які намагаються допомогти, вберегти, не допустити. Про це лікарка Галіч написала у своєму оповіданні «Порок сердца». Ось цитата з нього: «В глазах молодой женщины не читалось ничего, кроме беременности. Или, как мы, акушеры, иногда говорим: «Ее глаза были налиты прогестероном». У женщины от рождения тяжелейший порок сердца. И вся ее бессознательная и сознательная жизнь – не просто чудо, а каскад чудес. Чудо то, что она не погибла еще в утробе матери. Чудо то, что родилась живой. Чудо, что не умерла в раннем детском возрасте… Каждый день из 28 лет это могло произойти, так как порок сердца у нее был тяжелейший. Один из тех, при которых выживают единицы… Развиваясь в больном организме, беременность предъявляет к нему все более суровые условия. Она становится для него запредельной нагрузкой и убийцей в одном лице… МатьПрирода! Где же твоя логика?! Почему же ты даруешь право зачать новую жизнь этому больному организму? Почему ты не отнимала эту жизнь много лет, а теперь решила отнять, но таким странным способом?»
Пацієнтка, про яку йдеться в оповіданні, загинула. Такі трагедії, на жаль, трапляються. У жінки в сучасному світі є право ухвалення рішення про народження нового життя. До того, як скористатися ним, треба обов'язково оцінити неминучий ступінь відповідальності. Адже життя матері за життя дитини – занадто висока ціна, яку може, звичайно, але не повинна платити жінка.
