(З життя видатних людей)
Василь Стефаник
1871 – 1936
Не міг би перерахувати
Коли треба було скласти список усіх новел Стефаника і тих, які ще не ввійшли у друковані збірки, Стефаник безпорадно розвів руками:
– А чи повірите, що я не міг би їх усіх перерахувати. Я чув про одного селянина, який прийшов до нотаря і не міг сказати, скільки в нього дітей. Мав він їх восьмеро чи дев’ятеро. Але сказав, що мусить іти додому спитати в своєї жінки, бо всі йому плутаються.
Розподіл праці
Лесь Мартович звернувся якось до Стефаника:
– Ти пам’ятаєш, Василю, як ми колись хотіли написати разом одну річ? Напишемо тепер. Ти маєш таке ім’я…
– Добре, Лесю, поділимо працю. Ти пиши, а я підпишу…
Сусід Стефаника
Стефаник розповідав:
– Маю я сусіда, здоровенного дідугана. Як тільки він нап’ється і прийде до хати, починає лупцювати свою жінку… Раз мені жаль стало жінки, йду до сусіда і кажу: «Куме Семене, як вам не сором? Ви ж такі кремезні, що мур розбити можете, а ваша жінка – маленька, тільки пучка духу в ній. Колись поп’яному ви можете нехотячи її забити на місці». А мій Семен тільки розвів руками: «Куме Василю! Що робити? Яке маю – таке б’ю!»
