Зрідні?
В одному поетичному творі натрапили на рядки:
Пегас брикливий дівчині зрідні –
Брикається, хоча й не без розбору.
Цитуємо з цього приводу Б. Антоненка-Давидовича («Як ми говоримо», с. 214): «…трапився прислівник зрідні, якого немав українській мові і який є невдалим перекладом (точніше: просто примітивною калькою– авт.) російського сродни. Українська мова, щоб передати це поняття, вдається до дієслова з іменником або прикметником та іменником: бути (доводитись) родичем; бути ріднею; рідний брат (сестра) комусь чи чомусь.Або самим іменником: Вони йому родичі: дідового сусіда молотники (жартівлива приповідка); Його жінка – рідна сестра відьмі! – з живих уст)».
Від себе додамо, що поет, якби йшов за описаними вимогами, мав би сказати: «Брикливій дівчині родич».
– Не вкладається ні в ритм, ні в риму! – вигукне читач, ніби виправдовуючи поета і докоряючи нам за безглузду пропозицію. А ми спитаємо цього читача:
– Що ж то за поет, який не може «загнуздати» свого Пегаса так, щоб він не псував нам рідної мови позиченимсловом?
