Зі столиці надійшла дуже приємна для Одеси звістка: наш письменник Володимир Григорович Рутківський став лауреатом Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка за трилогію для дітей «Джури» («Джури козака Швайки», «Джури­характерники», «Джури і підводний човен»).

Почалося усе з того, що Во­ло­димир Рутківський видав в Одесі чотири поетичні збірки.

– Чому Ви якось несподівано перейшли до дитячої прози?

– У часи пропаганди ідеї «єди­но­го радянського народу» мене почали голослівно звинувачу­вати в «українському буржуазному на­ціоналізмі». Я тоді працював редактором на обласному радіо, розумів, чим це може для мене закінчитися. Щоб якось порятуватися, змушений був втікати до Москви на Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М. Горького. Знайшлася і формальна зачіпка для дворічного навчання – у мене був диплом інженера, а не філолога. Борис Олійник – наш видатний письменник, допоміг мені потрапити на ці курси.

– Як зустріла Вас Москва?

– Дуже приязно. На курсах познайомився з багатьма цікавими письменниками. У Москві почав самотужки перекладати свою про­зу для дітей, забраковану у Ки­єві, російською мовою. 1977 року світ побачила «Аннушка». А трохи пізніше «Бухтик из тихой заводи» (1981 рік).

– Добре пам’ятаю, коли Ви показували захоплені відгуки маленьких читачів з усіх куточків Радянського Союзу.

– Тоді я і вирішив зупинитися на дитячій літературі.

– Десь у другій половині 80­х років мені довелося редагувати Вашу повістинку «Гості на мітлі» для колективної збірки. Правда, «редагувати» – то дуже гучно сказано. Я узяв рукопис додому і за ніч «проковтнув» його, щоб написати вранці редакційний висновок у видавництві «Маяк». Здається, у тій дотепній повісті навіть коми були розставлені вірно.

– Та казкова повість вийшла окре­мою книжкою у Києві.

– 90­ті роки Вас знову привели у журналістику.

– Вимушено. Бо треба було на шматок хліба заробляти. На по­саді завідувача відділу «Одеських вістей» трудився понад десять років.

– І тоді ж вечорами Ви ще сиділи за друкарською машинкою і готували історичні романи «Джу­ри» та «Сині води». Коли Ви усе встигали?

– Чудовий колектив у «Одеських вістях». Відчував розуміння. Тому і встигав.

– Колись Ви любили повто­рювати: для того, щоб стати зна­менитим, потрібно втікати з Одеси. І наводили приклади і з минулого, і з сучасного життя. А тепер Ви стали лауреатом двох найпрестижніших премій – ім. Лесі Українки та Національної ім. Тараса Шевченка. То чи завжди треба втікати з Одеси, щоб домог­тися визнання?

– Принаймні, надсилати рукописи до інших видавництв.

– За які кошти Ви друкуєте книжки?

– Видавництва, з якими я працюю, підписують зі мною угоди, де обу­мовлюють тираж та невеликий гонорар. Якщо книжка розходиться, тираж додруковують.

– Наближається Ваш ювілей. Знову свято…

– Треба сідати за письмовий стіл. Чекає сучасний Змій Горинич. Придумав цікаву фабулу.

– Успіхів Вам, здоров’я, творчої наснаги.

– Вічної молодості «Одеським вістям».

ШановнийВолодимиреГригоровичу!

Звістка, щоВисталилауреатомНаціональноїпреміїУкраїниіменіТ.Г. Шевченка, виправдаланадіюпрацівниківдитячихбібліотекмістаОдесиіщедрихприхильниківВашоголітературноготаланту. КолективЦМБСдлядітейм. ОдесищироісердечновітаєВас, бажаєздоров’я, невичерпаноїенергії, новихтворчихуспіхів.

Директор КУ «ЦМБС для дітей» м. Одеси

Г. ЛАЗАРЕВА

і колектив 19 дитячих бібліотек міста