Найвища нагорода
Париж, Лувр. Портрет жінки, яку навіки уславив пензель великого Леонардо. Загадкова усмішка, загадковий погляд. Мільйони відвідувачів. Сотні й сотні статей, книжок, фільмів.
Одеса, Куликове поле, паркова лава. Осінній день. Олена, тендітна молода жінка, дивиться на свою доньку. Видно, що дівчинка хвора, але вона радіє, бігає серед дерев, збирає листя. І мама усміхається. Її очі світяться.
Сама природа краще за людський геній робить жінку прекрасною, коли вона Мати.
Що може бути гарнішим і добрішим за мамині очі? Що може бути щирішим за її усмішку? Що може бути міцнішим за її терпіння?
Оба сына, обадвое, два крыла,
Воевали до победы. Мать ждала…
Я виріс у мирний час і не пізнав жахів війни. Можу лише пошанувати мужність солдатівпереможців і вклонитися матерям, які проводжали синів туди, де гриміла війна. Нишком хрестили сусіда, що йде на фронт: «Мій такий же молоденький…» Здригалися серцем, побачивши листоношу: це добра звісточка чи?.. Втирали сльози і знову ставали до верстата, сідали на трактор. Усе для Перемоги.
Інший час, інші турботи. Як же зачерствіли й огрубіли наші серця в боях за «добробут». Але якщо осічка, якщо зрадили, хто, як не мама, нас зрозуміє, обійме, підтримає?
Подякуйте своїм матерям. Доки не пізно, попросіть вибачення, адже ми часто їх кривдимо. Якщо треба, поплачте у них на плечі. Поплачте, це не соромно.
…Народивши доньку, Олена довгими тижнями носила заковану у гіпс дитину на руках.
І зараз, живучи у глибинці, знесилюється, але піднімає на ноги двох дітей.
Як мільйони інших жінок, не вважає це подвигом і не вимагає нагород. Адже вона просто Мама. У цьому її нагорода, найвища, найпочесніша.
Та усе золото Трої, усі скарби світу не дорожчі за материнську любов – неминущу, самовіддану. Кажуть, вона сліпа. Можливо. Але чи знайдете ви в усьому світі щось чистіше за цю любов?
Євген БЛІНОВ,«Одеські вісті»
Що ви успадкували від своєї мами?
Юрій Крук, народний депутат України:
– Мати – це найсвятіше в житті кожної людини. Моя мама була дивовижною людиною безмежної доброти та сили. Вона начала мене поважного ставлення до жінки, а ще – що ніколи не прощається підлість. Навчала, що не можна проявляти свою силу стосовно слабких, що в жодному разі не можна залишатися осторонь, коли когось кривдять. Мама часто повторювала, що незалежно від того, ким я стану і яку посаду обійму, треба завжди залишатися чесним самим перед собою. І хоча від часів мого дитинства минуло вже багато років, мамині настанови мовби вкарбувалися в моє серце на все життя.
Мама віддає своїй дитині щонайкраще. І навіть у неблагополучних родинах у жінках неодмінно виказується їхнє найвище призначення – бути матір'ю, берегинею родинного вогнища та моральних цінностей нашого народу. Мама навчає нас робити перші кроки. Вона закладає основи моральності самої нації, бо її настанови, всотані нами у щонайпершому дитинстві, живуть у нас ціле життя.
Гадаю, що саме тому не буде перебільшенням сказати, що виховуючи дітей та визначаючи в них ставлення до життя, жінки формують моральний портрет майбутніх поколінь.
Я завжди прагну використовувати увесь комплекс моральних якостей моєї матері. Для мене вона так і залишилася ідеалом.
Ольга Андріївна Клименко, сільський голова Саф'янів:
– Для мене родина, сімейне вогнище – це найясніше та наймудріше, що лише може бути в житті. Звичайно, що в самій родині головна роль приділяється матері. Адже саме вона є основною ланкою, що скріплює у єдине ціле усі ті добрі позитивні якості, на яких і ґрунтується сімейне вогнище.
Моїй мамі Ганні Василівні цього року виповниться 72 роки. Разом із покійним батьком вона виховала двох доньок: мене й мою сестру. Мамі властиві такі основні риси характеру: строгість, доброта та порядність. Мене завжди вражало її вміння одночасно бути і безмежно доброю, і в той же час суворою. У неї завжди були принципи, яких вона чітко дотримувалася. І мені здається, що разом із сестрою ми перейняли від матері усі її найкращі риси характеру. Я вважаю, що саме завдяки мамі в мене також є свої міцні переконання, від яких я, як би не складалася та чи інша життєва ситуація, ніколи не відступлюся ні на крок.
Безумовно, все найцінніше, що закладається в дитині, всотується разом із молоком матері. І тому, коли ми говоримо про маму, то розуміємо, що вона найясніше, що у нас може бути в житті. І мені дуже хочеться, щоб у кожного з нас була мама і щоб вона прожила якнайдовше.
Взірець відданості та чистоти
Мама… Яке ніжне, світле, велике та святе слово! Мою маму звали Марія Петрівна. На жаль, уже декілька років минуло відколи її не стало – Небу було завгодно забрати її у Вічність. Але сказано ж: у Бога немає мертвих, у Бога всі живі.
Моя мама була дуже доброю, світлою та шляхетною людиною, великою трудівницею, устигала всюди – і вдома упоратися, і «на службі» відпрацювати на повну силу.
Її ланка була найкращою та найдружнішою в тодішньому сільгосппідприємстві «Росія». До неї горнулася молодь, і вона поматеринськи допомагала всім, чим могла.
Мама була чудовою рукодільницею. В ті роки журнали з модними викрійками були в дефіциті, то вона сама придумувала фасони і шила нам, дітям, двійкотрійко спідниць, сукенок, кофтинок. Добре пам'ятаю, як вона в лічені дні зв'язала уподобаний мною жилет зі складним візерунком без схемипідказки – тільки за ілюстрацією в журналі. Мама дуже любила читати й нам теж прищепила любов до книжки.
А ще в ній жив нереалізований архітектор: досі збереглися її замальовки найрізноманітніших оригінальних будинків, із точною вказівкою, скільки матеріалу буде потрібно на стіни, дах тощо. Не боялася жодної роботи – вміла й кахлі наклеїти, і грубку скласти. З дитинства мріяла стати лікаркою, але тоді – у післявоєнні роки – рідко кому вдавалося виїхати із села та здобути вищу освіту…
Я перечитую її листи. У них одна турбота – про дітей, про родину. І нескінченна, безмежна до всіх любов. Цього вона навчала й нас: бути чесними, порядними, любити ближніх, шанувати старших за віком і за посадою, любити свою професію. Ці материнські уроки я запам'ятала на все життя.
Мама жила гідно й зустріла смерть – цю «путь усія землі» – теж гідно, як справжня християнка – після сповіді та причастя. Скільки пам'ятаю її, мама намагалася не додавати турботи нікому, тільки віддавала тепло своєї душі. Так само поводилася і в останні хвилини життя. Тоді я якось особливо гостро відчула, що смерть – по суті – така ж велика й незбагненна таємниця, як і народження дитини або народження дня, як любов, як тихе світло людської душі, як саме життя.
Мама для мене – взірець жіночої відданості та чистоти, великодушності та милосердя.
Зінаїда ДЕНОВА, редакторка газети «Придунайские вести»
