Жадібність
Кабінет Міністрів декларує, що країна не може одержати черговий транш МВФ, бо влада вважає негуманним у період економічної кризи підвищувати тарифи на комунальні послуги, зокрема і на газ. Однак Фонд держмайна у травні має виставити на продаж блокуючі пакети низки облгазів, зокрема Одеського. Чим це загрожує нам, абонентам – споживачам газу?
За підсумками минулого року (ще у грудні), багато одеситів, які регулярно оплачують комунальні послуги (особливо користувачі АГВ), раптом одержали від міськгазу повідомлення про те, що у них є заборгованість за спожитий газ. Ці папірці – інакше не назвеш – виготовлені друкарським способом, але без «шапки» підприємства, без дати, без пояснень, на якій підставі оплата, з посиланням на нікому не зрозумілу абревіатуру «п.п. 6, 19 ПКМУ № 2246…» несуть у собі головне – погрозу відключення газу. Під деякими з них немає навіть підпису. Багато які городяни одержали також уже цивілізованіше оформлені листи – зновтаки з погрозою відключення газу, але в результаті «недопуску працівників до огляду газового устаткування». Прийти на газову дільницю, щоб розібратися в ситуації, протягом робочого тижня можуть, переважно, пенсіонери. У працюючих же виникають проблеми, особливо якщо люди, щоб прогодувати родини, трудяться у півтори, а то й у дві зміни. Контролери по порожніх квартирах ходять лише вдень, а потім плодять повідомленняпогрози «про недопуск». Ті ж абоненти, які звертаються по письмове роз’яснення до міськгазу, відповідь навряд чи одержать з першого разу. Щоб з’ясувати будьяке питання, треба витратити години, а то й дні. За телефоном, наприклад, навіть журналістові неможливо зв’язатися із клерком середньої руки начальником абонвідділу А. Руснаком. Як з’ясувалося, досить молодим чоловіком. Панове керівники, у вас кадровий голод? Візит до заступника начальника міськгазу І. Манишева спочатку обнадіяв. Однак згодом неодноразове телефонне спілкування з ним закінчилося погрозою відключення газу. Очевидно, за те, що ставила занадто багато незручних запитань? На які, до речі, протягом трьох тижнів так і не зібрався відповісти начальник міськгазу І. Мітюченко. Але ж керівник повинен бути готовим до того, що якщо деяким працівникам бракує інтелекту, уміння, досвіду прозоро розв’язати проблему в зародку, то «на амбразуру кидатися» треба самому. У той же час склалося враження, що і сам п. Мітюченко уникає відповідей на гострі запитання.
А тепер про рахунки. За останні роки ми їх одержуємо щомісяця, забувши про старі абонентські книжки (за винятком, можливо, приватного сектору). А даремно! Бо саме там криється відповідь на запитання про виниклі т.зв. «борги» за газ. Відповідно до Постанови Кабміну, ухваленої в 1998 році (!), якщо абонент перевищив квоту споживання газу у 2500 куб. м за рік, то за наявності лічильника платити наступного року він буде вже не по 0,72 гривні за кубометр, а по 1,1 гривні. Мало того, буде зроблено перерахунок за весь минулий рік також по 1,1 гривні. Звідси й нинішні «борги» одеситів. Але впакують «цукерку» у гарний фантик. Міськгаз повідомляє, що в разі витрати газу менше 60% від 2500 куб. м станом на 01.07.2012 р. на підставі заяви абонента і показання лічильника станом на 30.06.2012 р. у термін до 01.08.2012 р. можливий перерахунок вартості спожитого газу у 2012 р. за зниженим тарифом. Хотілося б уточнити: за яким «зниженим» тарифом і що означає «можливий»? Цілком імовірно, що після закінчення року вам знову порахують по 1,1 гривні, оскільки за півроку, що залишилися, ви напевно перевищите 40%. (Інакше кажучи, при копійчаних зарплатах і пенсіях вас обдеруть як липку.) Але в повідомленнях, про які ми вже згадували, цієї інформації немає. І квоти міськгаз намагається зайвий раз не афішувати. Менше знає абонент – більше доходів одержить «Одесагаз»?
Але головне – про суть квот. Якщо ви перевищили 2500 куб. метрів хоча б на 5 кубів, вам перерахують як за споживання… 6000 куб. метрів (по 1,1 гривні за куб. метр) – посилаючись на згадану постанову. Виникає чергове запитання.
Газопостачальні компанії України контролюються приватним капіталом. Інакше кажучи, своя рука – владика. І напрошується висновок, що нереальна в період економічної кризи квота спрямована на навмисне позбавлення людей життєво необхідних умов існування. Але ж була ще не найхолодніша зима, хоч температура й істотно знижувалася. Нас повертають у 90ті роки, коли злиденні старі, не маючи коштів на життя, вмирали від холоду й голоду? А сьогодні, за даними статистики, 8 з 10 українців живуть за межею бідності. (І на всіх жодних субсидій не вистачить.) Населення все більше убожіє, а заможні збагачуються, поповнюючи свої рахунки в офшорних зонах. А «газові» магнати на 8 Березня дарують своїм дружинам крамниці. Деякі з них на виборах збираються балотуватися у народні депутати. Жадібність і цинізм цих людей просто зашкалюють. А тому усім нам після травневих продажів облгазів треба бути готовими до «закручування гайок», тобто підвищення оплати за газ. Але життя – штука підступна: ті, хто сьогодні себе відчуває упевнено, завтра, як біблійний Іов, самі можуть опинитися в убогості… Бо «горючого матеріалу» у суспільстві нагромадилося вже багато…
Наталя ГРИГОР’ЄВА
Від редакції.У статті порушено лише деякі проблеми взаємин міськгазу з абонентами. «За кадром» залишилася також ситуація в сільських районах області. Ми будемо тримати на контролі цю тему. Зокрема й погрозу журналістові відключити газ у квартирі за його професійну діяльність.
Корупція:
з історії явища
(Продовження. Початок у «ОВ» від 04.02.12 р. та 17.03.12 р.)
Корупція настільки глибоко увійшла в свідомість людини та повсякденне життя суспільства, що жодні катаклізми, зокрема світові війни та революції, які знищили цілі стани, не змогли вибити зпід неї підґрунтя.
Як свідчать історичні документи, буквально на третій день після повалення Тимчасового уряду Володимир Ленін підписав декрет про створення робітничоселянської міліції. А вже 20 грудня – про створення Всеросійської надзвичайної комісії, у складі якої були утворені відділи щодо боротьби зі спекуляцією та щодо боротьби зі злочинами у державному апараті, з перевищенням влади та хабарництвом.
Такі раптові дії були пов’язані не лише з безсовісним розграбуванням усього, що погано лежить, розвалом економіки, але й хабарництвом нової адміністрації, що прагне до особистого збагачення. І вже у березні 1918 року Московський революційний трибунал засудив не когось, а чотирьох працівників слідчої комісії, які звинувачувалися у хабарництві та шантажі, і засудив їх до шести місяців тюремного ув’язнення…
Такий м’який вирок не міг не обурити голову Ради Народних Комісарів (РНК) Володимира Леніна. І він розпорядився переглянути справу. У результаті троє із чотирьох звинувачуваних одержали по десять років позбавлення волі. Але вождь революції на цьому не зупинився. За його вказівкою РНК 8 травня 1918 року видала Декрет «Про хабарництво», у якому прописувалися суворі покарання за це діяння.
У той же час збільшення термінів покарання не зупинило корупцію в країні пролетаріатупереможця. І 1 липня 1921 року вийшов в світ спільний Декрет ВЦВК та РНК РРФСР «Про заходи щодо боротьби з розкраданнями із державних складів та з посадовими злочинами, що сприяють розкраданням». У ньому, зокрема, говорилося, що, за наявності обтяжливих обставин, до хабарників може застосовуватися найвища міра покарання.
А наступного, 1922 року за наполяганням того ж Леніна до першого радянського Кримінального кодексу було внесено як покарання за хабар смертну кару. Через двісті років після реформ Петра Першого…
З початком нової економічної політики (непу) корупція зросла до загрозливих розмірів. І Ленін у листі до свого заступника Каменєва скаржився: «Іноземці тепер хабарами купують наших чиновників та вивозять «залишки» Росії». А керівник чекістів Фелікс Дзержинський говорив, що, якщо Радянська влада не впорається з хабарем, то той її доконає…
І більшовики повели боротьбу з корупцією найжорсткішими, найрепресивнішими методами. Хабарників ставили до стінки, незважаючи на їхні минулі заслуги. Так, у травні 1924 року Верховний Суд розглядав справу у звинуваченні у хабарництві 42х слідчих та суддів Ленінградського губернського суду, і 17 з них були засуджені до найвищої міри. У ці роки було чимало інших гучних корупційних судових процесів, які закінчувалися розстрільними вироками.
Смертну кару за посадові та господарські злочини було скасовано лише у 1927 році. Мабуть, з урахуванням того, що корупція пішла на спад. А швидше за все, це було викликано ідеологічними чинниками: корупція вважалася буржуазним пережитком, якому у соціалістичному суспільстві не місце.
Найгучніша корупційна справа 30х років пов’язана із секретарем Президії Центрального виконавчого комітету СРСР Авелем Єнукідзе, який використовував свою посаду з корисливою метою. Про його витівки знали в партійному апараті, але мовчали, доки «кремлівський завгосп» не випустив книжку спогадів. У ній дореволюційна політична діяльність Сталіна була відображена «більш ніж скромно». І у 1935 році Авеля звинуватили у корупції та побутовому розтлінні, виключили із ЦК, а через два роки розстріляли. І цілком заслужено, вважають експерти. Але справжньою причиною такої розправи була, звичайно, не корупція.
Анатолій Михайленко,«Одеські вісті»
