Саме так говорить про свій колектив старший лейтенант Віталій Лежнюк. Свою долю він обрав сам, адже про військове життя знав не з чуток, ріс у родині військовослужбовця.

Віталій зростав справжнім романтиком, безмежно закоханим у неприборканну морську стихію, захоплювався книжками про вітрильники та флот. Можливо, саме це й допомогло йому пов’язати своє життя з військово­морською службою. Тож після завершення навчання у школі без особливих зусиль склав іспити до Севастопольського військово­морського інституту ім. П.С. Нахімова, став одним із найкращих курсантів командного факультету.

Вже на випускному курсі інституту Віталій потрапив поміж небагатьох курсантів, яким випало проходити практику у складі екіпажу корвета «Вінниця». В морі майбутні офіцери вивчали пристрої корабля, організацію військово­морської служби, виконували обов’язки молодших командирів. Саме тоді Віталій зрозумів, що романтика – це лише зовнішній бік військової служби на морі. Професіонали знають, що за нею стоять тяжка, а іноді й небезпечна праця, велика відповідальність за долю екіпажу корабля.

Після завершення навчання у військовому інституті молодий офіцер отримав призначення до Одеси. Згодом одружився й почав проявляти самостійність не тільки у власних вчинках, а й у відповідальності за свою дружину Надію та маленьку доньку Вероніку.

Слід зазначити, що командування Західної військово­морської бази відразу помітило в новому лейтенанті справжні командирські якості, відзначило його вміння працювати з людьми, знаходити з ними спільну мову. Вже незабаром його було призначено командиром рейдового тральника «Геничеськ».

Як згадує Віталій, вже перші дні на командирській посаді йому довелося готувати особовий склад до бойових завдань у морі, а також до міжнародних навчань «Сі бриз». Дії невеликого колективу нагадували роботу добре налагодженого годинникового механізму. Для того щоб було так, а не інакше, йому, як командирові, доводилося чимало часу проводити на борту корабля, щодня готувати особовий склад до виконання завдань за призначенням.

– Принцип простий. Коли ми вийдемо в море, у мене не буде ні часу, ні можливості ходити за кожним підлеглим і контролювати його, – згадує офіцер, – отже, навченість екіпажу була у прямій залежності від професійного вишколу, набутого на березі. Адже військовий корабель – це єдиний великий механізм, де від кожного залежить успіх усього колективу. На самій інститутській теорії, без досвіду, без повсякденної практики командирську науку неможливо опанувати.

Сьогодні Віталієві Лежнюку 26 років. Далеко не всі молоді люди його віку такі цілеспрямовані та відповідальні. Старші командири не сумніваються, що у цього молодого офіцера велике майбутнє. Своєю чергою сам Віталій про власні перспективи висловлюється досить лаконічно.

– Намагаюся ставити для себе реальні цілі та послідовно їх досягати. Коли пройшов командирську школу на рейдовому тральнику «Геничеськ», отримав підвищення, став начальником служби допоміжного флоту – начальником пошуково­рятувальної служби тилу військово­морської бази. Сьогодні я вже командир протидиверсійного катера «Гола Пристань». Мине час, неодмінно стану командиром великого корабля. Далі – видно буде.