Афанасій Мойсейович Пасічник належить до когорти останнього воєнного призову. Його мобілізували до лав Червоної армії у неповних 20 літ. Тоді й відкрилася військова сторінка в біографії юнака. Там, на фронтових дорогах, залишилася його юність. І щороку, коли до нього приходить в гості День Перемоги, сивий фронтовик згадує буремне лихоліття особливо трепетно і зі сльозами на очах.
У березні 1944 року Афанасія Пасічника було зараховано рядовим взводу розвідки 80ї стрілецької дивізії 230го полку. Спочатку молоде поповнення копало окопи, потім навчалося стріляти з гвинтівок. А наприкінці серпня, якраз на свій день народження, Афанасій отримав бойове хрещення... Тихий серпневий світанок розбудили артилерійські залпи. Тривожно зойкнула земля і полетіла назустріч небу, ніби шукаючи у нього порятунку. У цьому пеклі не могли прорізатися навіть сонячні промені, які несміливо піднімалися зза обрію, щоб подарувати землі останнє літнє тепло. І не знав рядовий Пасічник, що в тому двобої двох світів він всетаки виживе, що доля наворожила йому довге життя, сповнене тривог і надій.
– Тоді не знав, вцілію чи ні. А так хотілося вийти живим із того пекельного вогню, – щиро зізнається ветеран.
Лихоліття війни чорним крилом пронеслися над долями багатьох побратимів. Чимало з них пішли у безсмертя. Того світанку і його сусід поліг смертю хоробрих, підірвавшись на міні. А воїну із Саражинки пощастило дійти фронтовими дорогами Молдови, Румунії, Угорщини, Австрії, Німеччини до світлого дня Перемоги. Довелося пережити зустрічі і розставання, тяжке поранення, яке залишило інвалідом на все життя. Були й такі випадки, які сьогодні ветеран згадує жартома. А тоді… Після нелегкого походу на Захід їх поселили на нічліг в якійсь хаті. Зморений, він заснув, як убитий. А коли прокинувся, то нікого поруч не було. На вулиці все йшли і йшли червоноармійці. Тільки від його частини вже й слід простиг. Тож він змушений був наздоганяти свою роту на перекладних.
Визволяючи міста і села чужих країн, марив своєю Саражинкою. В часи перепочинку повертався подумки до своєї хати, яка самотніми вікнами виглядала його. Батьки померли у голодному 33му, коли хлопчику було 11 років. Змалку піклувався про себе сам. Рано пішов працювати в колгосп, щоб заробити собі шматок хліба. А потім прийшло нове випробування – війна. І коли під час коротких передишок його однополчани читали листи від рідних, вони здавалися йому тихою сповіддю, дороговказною ниточкою Аріадни, яка і йому допоможе все пережити та повернутися у рідні краї.
Велику Перемогу зустрів в Австрії. Та тільки два роки по тому повернувся у рідне село. Досі пам’ятає, як щемно била в груди духмяна весна, як солодко нила спина від роботи у полі, як руки не хотіли спочинку. Разом з односельцями піднімав колгосп, відбудовував своє гніздечко, куди незабаром привів дружину Ксенію. Разом виховали двох дітей, дав Бог онуків і правнуків, які люблять слухати дідусеві розповіді про війну.
– Розкажи, розкажи, дідусю, як там було на війні? – чую, як біля школи, де зібралося село вшановувати ветеранів війни, запитує його мале дівча і не зводить з ветерана захопленого погляду.
– Всяко бувало. Але ніколи за чужі спини не ховався, – посміхаючись, відповідає Афанасій Мойсейович і веде свою тиху розповідь про нелегкі фронтові будні, про буремні дороги, якими йшли до Перемоги.
В хаті ветерана найдорожчими реліквіями є бойові нагороди, серед яких орден Великої Вітчизняної війни II ступеня, медалі «За бойові заслуги», «За взяття Будапешта», «За перемогу над Німеччиною» та інші. Але захисник їх ніколи не надягає, як не надягнув і в цей святковий день. Чому?
– Щоб не казали, що начепив, до нас же порізному ставляться, – відповідь ветерана болем відгукнулася в моєму серці. Хіба не заради кожного з нас вони виборювали мир? Тож нехай для всіх поколінь і на всі віки заповітом лунають слова Роберта Рождєственського:
Люди! Покуда сердца стучатся,
– помните!
Какою ценой завоевано счастье,
– пожалуйста, помните!
Песню свою отправляя в полет,
– помните!
О тех, кто уже никогда не споет,
– помните!
Детям своим расскажите о них,
чтоб запомнили!
Детям детей расскажите о них,
чтобы тоже запомнили!
