Близька до завершення всеукраїнська епопея за назвою «Зовнішнє незалежне оцінювання2012». Про її особливості «ОВ» свого часу докладно інформували читачів. А тепер – розповідь очевидиці про те, як проходить сам процес тестування.
Виконуючи редакційне завдання, у розпал кампанії я зареєструвалася в Одеському регіональному центрі оцінювання якості освіти як громадський спостерігач. «Мій» пункт тестування ташувався в одеській школі № 35. Складали іспит з української мови.
Спостереження № 1:доступ до пункту справді обмежений. На вході мене зупиняють два охоронці. Просять пред'явити паспорт і відповідний документ. Один із контролерів мимоволі зробив комплімент, попросивши показати сертифікат. Завважив за випускницю.
Поява громадського спостерігача сполошила організаторів. Спостерігач, та ще журналіст!
Рушаю до одного з класів, де, очікуючи початку тестування, сидять (можна сказати, томляться) випускники, вони ж абітурієнти. Біля вхідних дверей стіл, на якому різнобарвною купою лежать їхні сумки та особисті речі.
Старший інструктор вітає присутніх із початком тестування. Потім протягом півгодини випускникам пояснюють, як заповнювати бланки. Атмосфера наелектризована. Причому інструктори хвилюються більше, ніж іспитувані.
І тут сталася затримка. Одна дівчина забула, що бланк відповідей заповнюється винятково чорним кольором. Запасної ручки не виявилося ні в абітурієнтки, ні в інструкторів. Виручив дівчину сусід. Ніколи ще не бачила, щоб людина так раділа простій кульковій ручці!
Спостереження № 2:списати неможливо або ж архіскладно. Поперше, екзаменовані посаджені так, щоб старший інструктор зі свого місця міг добре бачити всіх. Інструктор, розташувавшись за однією з останніх парт, теж спостерігає. Крім цього, до аудиторії періодично навідуються інспектор, фахівець від центру і уповноважена особа. І я, як належить спостерігачеві, кілька разів пройшлася між рядами.
Іноді випускники, які «забули» залишити телефон при вході до класу, намагаються звернутися по допомогу «на Велику землю» з туалетних кімнат. Саме тому шлях до вбиральні мені перепиняє бабуня з відром та шваброю.
– Сумку й телефон – до вікна! А потім можна заходити, – відрубала вона добре поставленим командирським голосом.
Пильна бабуся назвала моє посвідчення спостерігача «намальованим папірцем». Здійнявся галас. Лише помічник відповідального за пунктом Світлана Пославська переконала прибиральницю, що я ніяк не крутка випускниця, а дуже навіть відповідальна особа.
Зателефонувати з дамської (так само як і джентльменської) кімнати у школі № 35 було неможливо.
Спостереження № 3:на складання тестів відводилося 180 хвилин, але дехто впорався й раніше. Наприклад, Марія Карпенко. Дівчина без зайвих емоцій заповнила свій бланк.
– Не розумію, чому багато хто так хвилюється, – говорить Марія. – Тести не такі вже складні. А якщо не знаєш правильної відповіді, ставиш позначку там, де вважаєш за потрібне. Прикмети, пов'язані зі складанням тестів та іспитів – то дурне. Не мити голову напередодні, об'їдатися шоколадом при дверях навчального закладу, погодьтеся, – просто смішно.
Такої ж думки випускник минулих років Олексій Пікулін.
– Хвилювання не було, бо вже склав декілька тестів. Обслуговуванням задоволений. Вважаю, що все організовано на найвищому рівні.
По закінченні відведеного часу всі пакети із заповненими бланками відповідей помістили в контейнер, який раніше було опечатано двома стрічками. Занесли до протоколу єдину нестандартну ситуацію – одна з наліпок із індивідуальним кодом, що кріпиться на бланки відповідей, була дещо пошкоджена. Після цього вдруге опечатали та всією делегацією супроводили контейнер до сейфа. Немов коштовну скриньку з дитячої казки.
І що ж зрештою?
Цілих два рази мене завважили за випускницю. Це плюс.
Абітурієнти не могли списати або одержати інформацію якимось іншим несанкціонованим способом. Це теж плюс, хоча багато хто з них напевне вважав це мінусом.
З випускниками поводилися гранично чемно й допомагали, настільки дозволяли правила. Ще один заліковий бал.
І подякуймо за всі строгості (не забуваючи бабусюприбиральницю). Бо в згаданій вище «скриньці» мусять лежати чесні відповіді на запитання, мовби скарби, – а не крихкі фальшивки.
