Серце невичерпне

До Марії Василівни Забори, що мешкає в селі Саханському, приїхали на літній відпочинок дві онучки. Бабуся привезла чотирирічну Інну та на рік від неї старшу Настю до районного центру, аби дівчатка тут розважилися. У центральному парку відпочинку Ширяєвого якраз відкрився дитячий майданчик. Гойдалки, гірки, каруселі, а також традиційна пісочниця, – все до послуг малечі. Дівчаткам найбільше сподобалась крута гірка та великий критий майданчик, де можна просто побігати.

– Від щирого серця дякую тому, хто збудував для дітей таке маленьке містечко, – говорить Марія Василівна. – Ви ж погляньте, із яким захопленням і задоволенням тут відпочивають мої онучки.

Так, ця радість від дітей передається й дорослим. А облаштував дитячий майданчик і подарував його маленьким мешканцям району Іван Фурсін. Такий подарунок отримають незабаром і юні жителі села Жовтень.

– Тривалий час ми співпрацюємо з Іваном Ген­надійовичем, – розповідає голова районної державної адміністрації Наталія Куртогуз. – Він робить чимало добрих справ для жителів північних районів області, зокрема для і нашого. Активно діє і його Фонд.

Іван Фурсін надає району істотну допомогу. Так, до Дня Перемоги він реконструював площу, прилеглу до меморіалу Скорботної матері, що в центрі Ширяєвого. Тут повністю замінено бордюри, встановлені нові й сучасні тротуарні блоки. До речі, нинішній рік є ювілейним для меморіалу, його встановлено у 1967 році, тобто 45 років тому. За цей час тут провадився лише один раз косметичний ремонт.

До речі, до представників цього Благодійного фонду звернулися й учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції з проханням допомогти встановити пам’ятну стелу в знак вшанування подвигу тих мужніх людей, які ціною власного життя врятували людство від техногенної катастрофи. Без сумніву, Іван Геннадійович піде назустріч і допоможе вирішити це питання.

Все ж найбільше уваги Іван Фурсін приділяє дітям. Мабуть, важко й згадати всі ті «спасибі», що адресовані благодійнику за подаруночки, що надіслані вихованцям дитячих садочків та учням молодших класів загальноосвітніх шкіл. Районний футбольний турнір школярів також пройшов під патронатом «Благодійного фонду Фурсіна».

Нещодавно Іван Ген­на­ді­йович власноруч подарував кільком храмам району ікони, привезені із Києво­Печерської Свято­Успенської лаври. Тож, зда­ється, що доброта його серця невичерпна.

Тетяна СТОРЧАК,власкор «Одеських вістей»,Ширяївський район

Кут неуваги

На 11­й станції Великого Фонтану відбулося відкриття пляжного сезону для осіб із обмеженими фізичними можливостями. Церемонія пройшла на спеціалізованому пляжі, обладнаному для таких людей.

Стало модним дивитися на мистецтво, спорт, любов по­іншому, під іншим кутом зору. А може треба просто дивитися уважніше, передусім на тих, хто поруч, хто, зціпивши зуби, мовчки намагається жити, знаючи, що допомоги чекати немає звідки? Поду­малося про це тому, що на пляжі, який позиціонують як спеціалізований, інвалідам доступні тільки пісок і по­вітря.

– Візочник – це особлива лю­дина, – говорить Марія Р., інвалід I групи. – Цей спуск поганий. Якщо я на своєму візочку один раз туди з’їду, то його доведеться викинути. Щоб спусти­тися у воду, потрібно зробити крісла з напрямниками. Я про це говорю вже три роки, і ніхто не чує. Тапчани стали зручніші, але для візочників немає санвузла, в найліпшому разі – біотуалет, який для нас ніяк не пристосований. Кут нахилу пандуса не витриманий. Щоб спуститися вниз без ризику для життя, потрібен помічник. А якщо його поруч не виявилося? Нагору, до туалету, по пандусу теж треба піднятися. Подужати цей непростий шлях може тільки дуже сильний інвалід. Парадоксально звучить, чи не правда? Хочу побажати людям, щоб вони дослухалися до наших прохань і все прорахували, правильно спроектували, з душею підійшли до справи, – веде далі Марія. – Адже в настилі пандуса біля самої води кожна щілина між дошками стає перешкодою. Адміністрація радиться з нами, але недоробок виходить все одно багато, і їх не усувають. Щілини в бетоні на швидку руку замазують цементом. Я навіть не ризикую туди заїжджати: колесо застрягне, – і що далі? Створюється враження роботи заради роботи, а не заради нас, візочників.

У погляді Марії – смуток, але не покора. Але ж емоційний і фізичний стан таких, як вона, – індикатор добробуту всього суспільства.

Поки ще жоден одеський пляж не може похвалитися наявністю механізму для підйому людини з візка, занурення у воду та підйому назад на візок. Надто витратний проект. Може не пережити міжсезоння, а інших шляхів розв’язання не шукають. Можливо, в Аркадії вийде. Там уже почалися роботи за фінансової підтримки підприємців.

На пляжі на 11­й станції є персонал, готовий прийти на допомогу візочникам на час їхніх побачень із морем – від 8.00 до 12.00. За розкладом волонтери допомагають інвалідам спуститися або піднятися по пандусу, влаштуватися на тапчані, добратися до біотуалету. Але це не близькі люди. Психологічний бар’єр перед чужою людиною іноді буває непереборним, навіть якщо перед вами медпрацівник і довіряти йому просто необхідно. У цьому разі проблему теж не варто скидати з рахунків.

Чи можна любити наполовину, простягнути руку допомоги й відвернутися в інший бік? Тут відбувається щось схоже. Ми обмежуємо можливості візочників бюрократичними зволіканнями, небажанням вникнути та зробити все так, як треба їм, і побутовою байдужістю. Змушуємо вимірювати дос­тупність загальних благ кутом нахилу пандуса. Як же то їм дивитися на вхід на пляж і розуміти, що з розкритими обіймами там чекають явно не їх?!

Перше, на мій погляд, що треба зробити, – навчитися чути прохання цих людей. Ті проектувальники, які пробують підігнати життя під європейський шаблон, напевне, для загального розвитку, вивчають англійську мову. Їм має бути знайома фраза «Try walking in my shoes». У дослівному перекладі вона звучить «Спробуй пройтися в моїх черевиках». Алегоричне значення фрази таке – «побудь у моїй шкурі, відчуй те, що відчуваю я». Було б справедливо, якби інженери спробували проїхатися в інвалідному візку по спроектованих ними крутих пандусах. Скоріш за все, повторити цей ризикований трюк нікому б уже точно не захотілося. І тоді недбайливі інженери поспішили б на пляж Лузанівка, де до всього підійшли з розумом і по­людськи, переймати дорогоцінний досвід. Виявляється, можна підготувати пляж для інвалідів таким чином, щоб вони почувалися на ньому комфортно. Треба тільки поставитися до візочників із належною повагою.

Але поки що на пляжі на 11­ї станції Ве­ликого Фонтану відгомоніла офіційна частина, стихли урочисті промови, пере­різано червону стрічечку, і лише деякі відпочивальники стали свідками сумного видовища. Марія на своєму візку безуспішно намагалася заїхати нагору по пандусу, а хлопець у жилеті з написом «рятувальник» поспішив їй на допомогу...

Олексій ІВАНОВ