У старій добрій Англії монархи з вдячності або в нагороду наближеним особам дарували одяг – з королівського плеча. Особа, яка одержувала таку нагороду, називалася «second hand».
У сучасному суспільстві «секондхенд» спочатку був видом гуманітарної допомоги: найзабезпеченіші громадяни віддавали непотрібні речі бідним, рятуючи свої гардероби від залежів одягу. А потім з’явилися люди, які цей процес перетворили на бізнес. У Європі працюють спеціальні пункти для збирання одягу, сортування, дезінфекції та продажу.
В Україні немає міста без магазину «секондхенд». До нашої країни щороку ввозиться до 90 тис. тонн таких товарів.
Як ставляться наші співвітчизники до можливості купити річ із чужого плеча? Ми провели опитування, змінивши з етичних міркувань імена респондентів.
Оксана, медсестра:
– Нещодавно я вмовила доньку піти до «секонда» – вибрати щось на літо, оскільки на зарплату дівчину одягти неможливо. Перебираємо ми речі – приходить учителька початкових класів, відомий у нашому місті педагог, вона колись навчала і мою доньку. Прийшла і скаржиться продавцеві, що після прання придбана кофтинка розповзлася у неї в руках. У відповідь на це господар «секонда» – іноземець вибухнув лайкою: «Що ти, старчихо, хочеш? Пішла геть звідси!» – «Я – не старчиха, я – учителька…», – намагалася знайти правду наш педагог. «Учитель до такого магазину не ходитиме, до нас сюди ходять тільки старці!» Від сорому і ганьби я ледве не провалилася крізь землю. А моя доросла донька, яка стала свідком цієї принизливої сцени, сказала, що нізащо більше не візьме до рук річ із «секондхенда».
Олена Олександрівна, держслужбовець:
– Так, я завжди одягаюся в «секондхенді»! І взимку, і влітку. А чого я маю цього соромитися? Нехай буде соромно державі, яка довела людей до такого становища. У мене в родині двоє студентів, батьки – старі, хворіють, потрібні ліки. Я не можу дозволити собі купити навіть одну блузку на ринку, а вже тим більше в бутику.
Дмитро, студент:
– Цієї весни взяв собі в «секонді» джинси за 80 гривень. У магазині такі штани коштують 500. І чого я раніше в «секонди» не ходив? Скільки грошей марно викинув. До речі, у Штатах, де я був за студентською програмою, до цього явища нормально ставляться. Тільки там усе інакше. Раз на рік господар прибирає у домі й непотрібні речі залишає на тротуарі. Якось у такій купі я знайшов практично новий велосипед – тільки крило було подряпане. Бачив викинуті телевізори – нам би такі до гуртожитків…
Домнікія Миколаївна, пенсіонерка:
– Я дуже люблю займатися рукоділлям і тому постійно ходжу до «секондхенда». Трапляються светри з гарних бавовняних ниток: я їх перу, розпускаю і в’яжу онучкам модні кофтинки. Дівчатка раді, бо такого ніде не купиш. Можна знайти річ великого розміру з добротного матеріалу – вовни, бавовни, шовку, льону і перешити на себе. Зараз у торгівлі таких тканин днем з вогнем не знайдеш. Можливо, десь і є, але за неймовірними цінами, для мільйонерів, а не для нас, бідних пенсіонерів.
Євгенія, вихователька дитячого садка:
– Я ходжу до «секонда», щоб одягти свою дитину. Це що – жарт: на ринку найдешевша майка – 75 гривень, а дитячі шортики – 150 гривень. Я порахувала: щоб купити дитині на літо найнеобхідніше, потрібно принаймні тисячу гривень. Це – моя зарплата! А годувати на що? А в «секонді» можна купити літній гардероб для дитини за 100 – 150 гривень.
Мар’яна, власниця бутика:
– Вважаю, що потрібно негайно припинити це неподобство. Особисто я ніколи не принижуся до того, щоб копатися в купі чужого мотлоху. Це не тільки принизливо, але й небезпечно для здоров’я: пил, грибки, нездорова енергетика поношених речей. Мене від одного запаху нудить. Коли в нашому місті з’явився «секонд», підприємці дуже постраждали. Помітно занепала торгівля, скорочуються надходження податків до бюджету. Подивіться, скільки бутиків на нашому ринку закрито, а на дверях оголошення: «Продаю». Я вважаю, що дозвіл торгувати гуманітаркою – це не тільки приниження гідності своїх громадян, але й пряме шкідництво щодо дрібного бізнесу, на якому тримаються в нашій країні десятки тисяч родин.
Федір, водій:
– А нехай наші продавці не нахабніють! Футболка – 200 гривень. Я куплю таку ж за п’ятірку. Китайський ширвжиток втридорога, яким завалили всю країну, дістав до печінок: суцільна синтетика, парить, носити неможливо. А у «секонді» можна вибрати «натурпродукт». То й що, що з чужого плеча? Я все дитинство за старшими братами доношував – корона не впала.
Захар Іванович, керівник:
– Моя мама, яка пережила війну, не може вимовити слово «секондхенд» і називає цей магазин «хенде хох». Але ж справді наша легка промисловість підняла руки вгору і здалася без бою. У мене є костюм, якому 35 років, а на вигляд як новий – ось так у нас раніше шили. Де наші фабрики?
Леонід Ілліч, майор у відставці:
– Я обурений! «Секондхенд» – це національна ганьба, це приниження народу великої країни. Буду латати останні штани, але буржуйські подачки не візьму!
Аліна, учениця 9го класу:
– А мені – по приколу! Нещодавно відкопала класну толстовку і крутий рюкзак «street style». Можна одягтися круто за 50 гривень. Ну, була б я донькою мільйонера, тоді інший базар… Як там Кравчук сказав? «Маємо те, що маємо»?
