Біля села Криничного Болградського району, на берегах озера Ялпуг, торік розпочалися археологічні розкопки протоболгарських поселень. Меценатом цих пошуків виступив ексміністр енергетики України, ексгубернатор Одеської області, а нині президент асоціації «Українське бюро винограду й вина» Іван Плачков. Нещодавно завдяки його гостинності журналісти здобули можливість доторкнутися до прадавньої болгарської культури, поновому поглянути на історію Бессарабії й України загалом. Серед гостей форуму були Посол Болгарії в Україні Красимир Мінчев, Генеральний консул Болгарії в Одесі Стоян Горчивкін, учені, представники громадських організацій.
На околицях Криничного, як і в багатьох інших місцях, крутий берег Ялпуга постійно обсипається. У результаті на обриві оголилися фрагменти прадавнього культурного шару. Спочатку тут вдалося знайти черепки, датовані IХ століттям, тобто стосовні до періоду Першого Болгарського царства (воно виникло в VII столітті й спочатку охоплювало території, на яких сьогодні розташовані північні райони Болгарії, південні райони Румунії та південнозахідний регіон Одеської області). Потім стали траплятися ще давніші знахідки.
Як розповів начальник експедиції, науковий працівник Інституту археології Національної Академії наук України (НАНУ) В’ячеслав Баранов, за час досліджень були знайдені залишки семи невеликих протоболгарських поселень. І це тільки в районі Криничного. Таким чином, можна сміливо припускати, що в епоху раннього середньовіччя Ялпуг був одним із центрів праболгарського «ареалу».
Отже, перспективи нових археологічних відкриттів у Бессарабії величезні.
Після того як гості здійснили науковопізнавальну екскурсію, на базі винзаводу «Колоніст» відбувся круглий стіл, у плині якого вчені розповіли про свої дослідження.
Багатьох цікавила доля так званого «скарбу Аттіли». У 2006 році в Ренійському районі, на західному березі озера Ялпуг, один із «чорних» археологів знайшов декілька артефактів, зроблених із коштовних металів. Усі вони належали до V століття, тобто до періоду навали гуннів у Європу. На жаль, унікальне «золото гуннів» не стало надбанням історичної науки – скарб без сліду зник. Фахівцям дісталися лише фотографії знахідки, за якими можна судити про те, що вона має величезну історичну та художню цінність. Очевидно, знахідки опинилися у приватних колекціях.
Історик, археолог і етнолог Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова Олександр Пригарін у своїй доповіді відзначив, що багато які болгарські колонії, офіційно засновані на початку ХIХ століття, насправді старші, ніж прийнято вважати. Наприклад, деякі населені пункти, відомі як центри болгарської колонізації, зустрічаються на карті Бессарабії 1785 року. Але чи існувала наступність «нового» і «старого» населення цих сіл? Це питання поки залишається відкритим.
Кримський історик і археолог Вадим Майко давно займається вивченням історії протоболгарських племен у складі Хазарського каганату. Оскільки в VIIIХ століттях вплив цієї держави поширювався й на степовий Крим, на території півострова знайдено безліч пам’яток праболгарської культури. Їх вивчення, відзначив В. Майко, дозволяє краще зрозуміти характер різних етапів і напрямів протоболгарської міграції.
Підбиваючи підсумок круглого столу, І. Плачков сформулював головний висновок, що випливає з археологічних і історичних досліджень: болгарських колоністів, що переселилися до Бессарабії за російського імператора Олександра I, не можна вважати прибульцями. По суті, вони повернулися на свою історичну батьківщину, яку їхні далекі предки заселили й освоїли ще в епоху раннього середньовіччя.
Властиво, подібні заяви викликали неоднозначну реакцію аудиторії. Серед гостей І. Плачкова знайшлися такі, хто розцінив «випинання» археологічного чинника як спробу підкреслити «особливі права» болгар на цю територію. Однак організатори форуму категорично спростували таку інтерпретацію. Навпаки, відзначив І. Плачков, багатонаціональна Бессарабія була й залишається унікальним прикладом мирного співіснування різних народів протягом століть, і глибше вивчення історії одного етносу ніяк не може загрожувати інтересам іншого.
Справді, степи нинішньої України, зокрема Буджак, століттями були «прохідним двором», бачили міграцію багатьох племен. Сам лише перелік їхніх назв, пов’язаних із добою Великого переселення народів, доводить безпрецедентну роль цього «прохідного двору» у масштабі світової історії: гунни, алани, авари, слов’яни, болгари, угорці, печеніги, половці, а пізніше – монголотатари, турки, ногаї та інші. Тож археологам і історикам іще довго належить вивчати їхні сліди. І зовсім безглуздо стверджувати, що чийсь слід – слід хазяїна цієї землі.
