Шкільна форма:
за і проти
Адміністрація Фрунзівського навчальновиховного комплексу цього року рішуче запровадила шкільну форму. Щоправда, такі спроби робилися і в попередні роки, але зазвичай через декілька місяців після урочистого свята 1 вересня діти та їх батьки «забували» про заборону носіння джинсів та модельного одягу. Не наполягали на цьому і вчителі.
Цього разу вказівка щодо шкільної форми набула зовсім іншого характеру: видано наказ директора навчального закладу, який зобов’язує всіх учнів носити одяг єдиного зразка. Більше того, з однією із вітчизняних фабрик досягнуто домовленості про реалізацію шкільного вбрання безпосередньо у приміщенні Фрунзівського навчальновиховного комплексу. Тож у призначений день (3 серпня) батьки разом з дітьми дружно прийшли до школи та придбали запропонований одяг. До цього моменту у Фрунзівці був справжній переполох. Багатьом батькам та дітям, які побачили зразки форми, категорично не сподобалися як самі моделі, так і тканина (мікровельвет). Немало фрунзівчан нарікали на дорожнечу комплектів, мовляв, за такі гроші у звичайному магазині можна купити дві пари костюмів. Були й такі, хто повністю підтримав ініціативу дирекції школи, а запропоновані зразки навіть і не бралися обговорювати, бо колись у радянські часи всі носили однаковий одяг і тоді нікому навіть на думку не спадало критикувати учнівське вбрання.
У день реалізації форми ми вирішили поспостерігати за настроями фрунзівських батьків та дітей. Їх висловлювання пропонуємо і нашим читачам.
Інна, домогосподарка:
– Ми повертаємося додому з порожніми руками. Цього року наша донька йде до першого класу, тож дуже не хочеться виряджати її в одяг, який нам не подобається. Та ще й за 150 гривень! Краще піду в магазин і виберу щось пристойне. Якби була інша модель і з іншої тканини, то ми б без зайвих слів придбали.
– Мені теж не подобається форма, – проходячи повз, сказала інша жінка. – Але я купила, бо не хочу, щоб моя дитина виділялася зпоміж інших.
Ірина, працівниця санітарноепідеміологічної станції:
– Загалом форма нам сподобалася. Але на нашу першокласницю не знайшлося розміру, дівчинка дуже маленька. Говорили з директором школи Ганною Львівною Гончарук, тож вона порадила шити на замовлення. Ми так і зробимо.
Людмила, підприємець:
– Подруга взяла своїй доньці сарафан і жакет, а я купила синові тільки брюки за 147 гривень. Ціна нормальна, бо в минулому році брюки купувала приблизно за таку ж суму. Весь комплект костюму нам не потрібен, бо зазвичай жакети так і залишаються майже не ношеними.
Альона, працівниця районної лікарні:
– А для нашої сім’ї шкільна форма – дороге задоволення. Я вже купила доньці сарафан в магазині за 60 гривень, до нього треба ще й блузки, взуття, іншого одягу. Справа в тому, що у нас багато грошей іде на ліки, щомісяця витрачаємо декілька тисяч гривень. Тож розкошувати ми не можемо. Я дивилася на шкільний одяг, є необхідні розміри, але, на жаль, не для нас...
Більшменш спокійно вдалося поспілкуватися з батьками лише по дорозі до школи. У самому ж подвір’ї навчального закладу вирували різноманітні пристрасті. Деякі дорослі з полегшенням зітхали, мовляв, нарешті проблема номер один знята – дитина до школи підготовлена; інші матері помітно нервували; а в дітей були різні емоції – від сліз в очах до повної байдужості.
– Я нізащо не вдягну таку допотопну форму! – тупцяло ногою дівча.
– А мені вона нагадує мою юність, – додала матір дівчинки. – Колись ми носили такі спідниці. Тоді подібні вироби коштували копійки, а тепер я підрахувала: щоб взяти повний комплект одягу для дочки, треба викласти понад 700 гривень. Це що, лише для заможних людей видумали? Директор школи сказала, що форма в першу чергу згладжує соціальну нерівність між більш забезпеченими та менш забезпеченими дітьми. Насправді ж виходить зовсім поіншому: у формі будуть ходити діти заможних батьків. А решта носитиме одяг із магазину.
– А я своїй дочці 11класниці все ж таки купила форму, хоч вона дуже не хотіла її і намагалася вплинути на мене своїми слізьми, – приєдналася до розмови Аксенія. – Але я вважаю так: якщо існує відповідний Закон і загальношкільний наказ, його треба виконувати всім без винятку. Я за шкільну форму. Нехай всі діти ходять в однаковому одязі, щоб не було голих пупців, тертих джинсів та глузувань однокласників. Побачите, як гарно діти вишикуються на свято 1 вересня!
– Я теж не проти форми. За повний комплект для хлопчика маю викласти майже 600 гривень, – говорить Світлана. – Але справа зовсім не у грошах, мене не влаштовує якість тканини. Ті ж брюки треба буде прати через день, і я вже зараз бачу, що за короткий час вони перетворяться у м’якеньку ганчірочку, якою дуже добре буде мити підлогу. Хіба для цього вводили шкільну форму?
Коментуючи ситуацію, директор Фрунзівського НВК Ганна Львівна Гончарук зазначила, що у наступному році буде введено шкільну форму загальнодержавного зразка. Сьогодні ніхто не примушує батьків купувати запропоновані зразки, кожна сім’я вирішує це питання посвоєму.
– Але обов’язковою вимогою є дотримання встановлених правил – одяг темносинього кольору – і від них ми не відступатимемо, – зауважила Ганна Львівна.
P.S. Покивнавчальномузакладівирувалибатьківськіпристрастіщодовирішеннямайжешекспірівськогопитання: купуватичинекупуватизапропонованізразкиформи– підприємцірайонногоцентрузавезлиукрамницірізноманітнийодягсаметемносиньогокольору. Сукні, сарафани, спідниці, брюки, жакети, костюми вражають витонченістю моделей, оздобленням та якістю тканини. Ціна – на будьякий гаманець. Дівчаткамодниці збиваються з ніг, аби знайти лише найкращі моделі. Тож чи варто було вводити форму загальношкільного зразка, якщо діти та їх батьки все ж таки вибирають вбрання на власний смак і розсуд?
Олена ХАРЧЕНКО,власкор «Одеських вістей»,Фрунзівський район
«Гніздечко» сіє добро
Безперечно, кожна дитина має право на щасливе дитинство. Але, на жаль, не у всіх життя, навіть з його перших років, складається благополучно. Серед таких – діти з так званих проблемних родин, а також такі, що з різних причин не мають сімейного вогнища, позбавлені батьківської опіки. Тоді функції піклування про них бере на себе держава. З цією метою також створено мережу соціальних закладів – дитячі будинки, інтернати, притулки. Одна з таких установ є й у селищі Суворовому.
Районний притулок для дітей «Гніздечко» функціонує тут починаючи з 1999 року. Його основне завдання – подавати допомогу дітям, які потрапили у надзвичайно складні умови. Спочатку він ташувався у пристосованому приміщенні на території селищної лікарні. У 2005 році рішенням районної ради притулку було передано будинок колишнього дитячого садка «Сонечко». За рахунок коштів районного та обласного бюджетів була зроблена його реконструкція: капітальний ремонт котельної системи опалення, водопостачання, даху будинку. Також було упорядковано і прилеглу територію. У результаті було отримано чудово обладнаний двоповерховий будинок, де створено всі умови для утримання і виховання дітей. Усі приміщення притулку цілком відповідають вимогам санітарних норм. Тут є спальні кімнати, їдальня і харчоблок, дві кімнати для навчальних занять (окремо – для молодшого і старшого віку), вітальня, а також усе, що необхідно щодо медичної частини, – ізолятор і карантинне відділення.
Очолює притулок Лідія Іллівна Бичева. Заклад працює у режимі тимчасового утримання – до трьох місяців. Тут кожну прибулу дитину викупають, нагодують, обігріють і помістять на карантин, де вона пройде ретельний медичний огляд. Будуть досліджені всі необхідні аналізи.
Не таємниця, що діти, які потрапляють до притулку, у житті бачили мало хорошого: багато хто з них довго не відвідував школу, а деяких із них тяжкі життєві умови навіть надломили і зробили «душевними підранками». Тому з прибулими дітьми працюють не тільки педагоги, але й психолог. Адже потрібно визначити, що сталося у житті дитини: який стан її здоров’я, рівень розвитку, за якою програмою вона зможе навчатися. Ось для цього, до речі, і потрібен насамперед карантинний період. Коли дитина обживається, коли «відтане», вона починає потроху розповідати про себе. Це допомагає глибоко вникнути в суть її проблем. Л.І. Бичева розповідає, що після виходу з карантину дитину не відправляють одразу ж до школи. Для початку з нею індивідуально працює педагог з притулку. І лише коли буде визначено рівень її можливостей, нарешті дають дозвіл на відвідування школи. Ну, а діти до шести років під керівництвом вихователів займаються за програмою дитячого садка безпосередньо у стінах притулку.
Під час перебування дитини у соціальному закладі вивчається можливість її повернення до рідної родини. Але, звичайно ж, там мають бути створені прийнятні умови, як для мешкання, так і для навчання. Намагаються тут також влаштовувати дітей і по лінії сімейних форм виховання. Л.І. Бичева пояснює, що при цьому за основу ставиться принцип, що навіть прийомна сім’я – це всетаки родина, а не інтернат або дитбудинок.
Лідія Іллівна відзначає, що притулку постійну допомогу подають керівники району та Партія регіонів. Голова районної ради Василь Павлович Антонюк і голова райдержадміністрації Сергій Олександрович Павлухін, заступник керівника районної організації Партії регіонів Тетяна Вікторівна Комарова часто бувають тут: цікавляться життям соціального закладу, в оперативному порядку допомагають розв’язувати навіть найменші проблеми.
Дуже хороший зв’язок у районного притулку із Суворовською селищною школою. Л.І. Бичева вдячна її директорові Афанасію Афанасійовичу Кадієвському – за чуйність, розуміння, терпіння і доброту. Суворовська школа – одна з найкращих в області, працює за програмою розвиваючого навчання. Звичайно, різниця між звичайними школярами і вихованцями притулку, як правило, доситьтаки істотна. Але слід віддати належне шкільним педагогам, які так тактовно і кваліфіковано працюють з дітьми, що ця різниця ніби згладжується.
Тішить, що до дітей із Суворовського притулку – таке трепетне і уважне ставлення. А інакше просто і не можна. Адже вихованці «Гніздечка» – це насамперед діти і, звичайно ж, вони не зі своєї волі були обділені долею. Тому і немає благороднішої справи, ніж допомогти зробити їхнє життя хоч трішечки легшим і кращим.
Олег КОЛЄВ,власкор «Одеських вістей»,Ізмаїльський район
