Коли в Об’єднанні ветеранів – вищих офіцерів м. Одеси постало питання про те, кому довірити кермо влади у його раді, навчені життєвим і службовим досвідом генерали зійшлися в думці: головою такої ради має бути генералмайор у відставці Леонід Максимович Тищенко. За що виявлено таку довіру і таку честь? Насамперед за людяність, розважливість, готовність прийти на виручку у тяжку хвилину, поділити чужий біль і сприйняти, як свою, чиюсь радість. Власне і саме Об’єднання народилося багато в чому завдяки ініціативі нині покійного генераллейтенанта Валерія Степанова та Леоніда Тищенка, які з групою колег вирішили, що треба згуртувати вищих офіцерів у відставці і використовувати їхній великий потенціал для військовопатріотичного виховання молоді, піднесення престижу армійської служби, професії офіцера. І зараз, відзначаючи своє 80річчя, генералмайор Тищенко відчуває величезне задоволення від того, що зустрів його членом великої родини однодумців, які пройшли нелегкі армійські шляхидороги, які знають справжню ціну справжній мужності, честі та гідності тих, хто обрав професію Вітчизну захищати.
Льоня Тищенко, полишивши рідний МогилівПодільський, що на Вінниччині, почав опановувати цю професію, ставши вихованцем Харківського суворовського училища, куди був прийнятий як син загиблого фронтовика. Його батько, Максим Костянтинович, будучи капітаном, командував стрілецьким батальйоном. Загинув смертю хоробрих у жорстокому бою під Сталінградом.
Мама, проводжаючи одинадцятирічного сина на навчання, дала наказ: будь гідний батька і зберігай пам’ять про нього. Цей наказ Тищенкомолодший проніс через усе життя, він і сьогодні у його неспокійному і доброму серці.
Віхи його армійської біографії розставлені в Одеському піхотному училищі, яке він закінчив у 1952 році. Потім – служба у військах, з просуванням кар’єрними щаблями і з частими переїздами, кожен з яких, як кажуть у народі, дорівнює пожежі і поєднаний з відсутністю квартири, різкою зміною клімату, різного роду непередбаченими ситуаціями.
Серед багатьох подій, що сталися за 50 років служби, найпам’ятнішими були вручення лейтенантських погонів і знайомство із взводом, який прийняв під своє керування; навчання в Академії бронетанкових військ; призначення на посаду заступника командувача військ Червонопрапорного Одеського військового округу з озброєння і присвоєння військового звання генералмайор. Коли вперше вдягнув генеральський мундир з орденами і медалями, яких удостоївся за бездоганну службу Вітчизні, подумав про те, як би зрадів батько, побачивши його, і сказав би теплі слова, що йдуть від серця. А сам подумки вимовив: «Спи спокійно, рідний. Ти завжди був і будеш поруч. Я живу і за себе, і за тебе. Чесним життям, як ти навчав».
Днями Леонід Максимович приймає вітання з нагоди 80річчя. Його колеги за роботою в Об’єднанні ветеранів – вищих офіцерів м. Одеси генераллейтенанти Домашев, Калашников, Костін, Сологуб, полковники Єремеєнко та Кім вручать йому пам’ятний адрес, у якому є й такі слова: «Бажаємо Вам, шановний наш товариш і друг, здоров’я і добробуту у житті». До цих слів приєднуються всі, кого зводила доля з Леонідом Максимовичем – справді Людиною з великої літери, яка присвятила життя служінню Вітчизні і людям.
