Для Івана Трегубенка перше вересня – значуща дата. І не тому, що вона пов’язана з початком навчального року. У Івана Олексійовича саме цього дня сорок років тому почалась його творча біографія у ширяївській районній газеті, де він працював і завідувачем відділом, і відповідальним секретарем, і заступником редактора. І нині він у журналістському строю.
Його ім’я знане в селищі, та й в районі також. Його читачів – уже декілька поколінь. А Івана Олексійовича, здається, роки не беруть. Він, як і раніше, – помолодечому вправний, оптимістично налаштований, завжди готовий в розмову вкинути «жменьку гумору».
– Іване Олексійовичу, а чи пам’ятаєте свій перший робочий день і першу публікацію? – запитую у колеги.
– Звісно що так. Мені дали редакційне завдання написати про відправку на цукрозавод першої партії буряків у колгоспі села Новопетрівка. Урожаї коренів тоді були просто рекордні. Отож я вирушив на поле. Щоправда, підвезли мене тільки до села Жовтень, а там ще 34 кілометри я йшов пішки. Та добрався. Зробив інформацію і назвав її «Перша квитанція».
Щасливою вона виявилася для початківця, бо вдало започаткувала його творчу біографію в районці. Хоча на газетних шпальтах ім’я Івана Трегубенка й раніше з’являлося. Він був дописувачем до газети, коли навчався в школі та обіймав різні посади у культосвітніх закладах. Хотів продовжити справу батька, який весь вік пропрацював завідувачем сільського клубу. Хист у Івана до цього був. Завзято навчався на режисерському відділенні Одеського культосвітнього училища, брав участь у виступах концертної бригади, навіть у самодіяльному театрі поставив уривок з комедії М. Старицького «За двома зайцями» та зіграв роль Голохвастова.
Для Івана Олексійовича є незабутніми зустрічі із такими видатними постатями, як народні артисти України Андрій Сова, Валентин Дуклер, заслужена артистка України Валентина Муравська, професор, доктор філологічних наук, колишній декан філологічного факультету Одеського держуніверситету імені І.І. Мечникова Іван Дузь. Саме наука Івана Михайловича під час навчання І.Трегубенка на філфаці щедро вродила на його газетярській ниві.
Іван Трегубенко має нахил до сатири, йому вдаються гуморески, фейлетони. Свого часу він запровадив в газеті навіть своєрідний місцевий «Тлумачний словник бездіяльності». Для нього підшукував цікаві факти. Приміром, на літеру «А» – автобус – це той вид транспорту, якого у селі чекають півроку.
– Іван Олексійович – досвідчений журналіст. Він творчо підходить до висвітлення тем. До того ж оперативно готує матеріали, що дуже важливо, враховуючи специфіку роботи районок, – говорить про ювіляра редакторка ширяївської районної газети «Промінь» Тетяна Погорєлова.
При розмові попрохала Івана Олексійовича поділитися цікавим епізодом із творчої біографії, яких у нього, напевно було чимало.
– Так, наша професія сповнена несподіванок. Ось який епізод спав мені на думку. Було то у 80х роках. Саме розквіт сільського господарства: множилися врожаї, подвоювалися надої. Про все це ми писали в районці. За час роботи у сільськогосподарському відділі я добре освоїв аграрну галузь. І у той час для колгоспу імені Леніна підшукували керівника. Отож одного разу тодішній секретар райкому на повному серйозі пропонує мені очолити господарство, мотивуючи тим, що читає мої статті і може сказати, що я не гірше агронома знаю сільське господарство, та й активності мені не позичати.
Сорок років професійної діяльності для Івана Олексійовича – не межа. Він ще сповнений сил і енергії працювати далі. Побажала йому доброго здоров’я та творчих успіхів. Озираючись на пройдений шлях, Іван Олексійович зазначив, що надійною опорою для нього є його дружина Наталя. Він їй дуже вдячний за підтримку. Наостанок запитала, чому ж він не погодився на пропозицію стати головою колгоспу.
– Переважило те, що я не можу без газети. Це – моє життя, – на таку відповідь, зрештою, я і сподівалася.
