Цими днями голова СВК «Ро–сія» У.П. Чеботарьова удо–стоєна звання Почесного громадянина Кілійського району. Цей титул – данина глибокої поваги до керівниці, яка незмінно домагається високих урожаїв. У чому ж секрет заслуженого працівника сільського господарства України Устини Пилипівни Чеботарьової та її колективу?
– Секрету немає: ми одержуємо найвищі в Кілійському районі врожаї, тому що в нас діє зрошення, – сказала Устина Пилипівна. – Наше підприємство обробляє 1800 гектарів землі, з них 900 поливаємо. Ми зберегли стару систему зрошення, у нас діють три «кубані» і установки ГДА. Неможливо обробляти без поливу городину та насінники. Якщо необхідно, ми також поливаємо кукурудзу, люцерну та інші культури.
– Зрошення – це не лише «плюси», але й додаткові турботи та витрати. Що ж змушує СВК «Росія» працювати в цьому напрямі?
– Люди, – відповідає Устина Пилипівна. – За кількістю землі наше господарство не найбільше, і, щоб забезпечити максимальну кількість жителів села роботою, ми повинні, змушені, зобов'язані займатися інтенсивним землеробством. Завдяки наявній системі зрошення на окремих полях нам вдається знімати по два врожаї на рік. Ми багато сіємо гороху і навіть вирощуємо сою. По–перше, ці культури збагачують ґрунт і є чудовими попередниками для зернових. По–друге, бобові – незамінна добавка до раціону нашої ферми, а ми утримуємо півтори–дві тисячі голів свиней. Хочу сказати, що виробляти м'ясо на сьогоднішній день вигідно: за собівартості 11 – 12 гривень за кілограм живої ваги ми продаємо живність по 18 – 19 гривень.
– Зараз повсюдно розвивається новий вид зрошення – краплинний, про що в «Одеських вістях» було кілька публікацій. Що думає із цього приводу кдосвідчена виробниця?
– Так, це перспективно, але потрібні певні споруди: великий накопичувач для води, система очищення і трубопроводи. Ми ж користуємося водою зі старих каналів. Силами кооперативу побудувати нову систему зрошення складно. Тут була б доречна спеціальна державна програма з відповідною фінансовою підтримкою. А віддача від поля на зрошенні обов'язково буде!
На жаль, останнім часом далеко не всі сільгосппідприємства займаються інтенсивним землеробством – посіяти б хоч що–небудь і як–небудь. А там – як Бог дасть. Але чи довго протягнуть такі підприємства на «якось воно буде»? І чи далеко підуть?
