У порту Южному працює трудова династія з п'яти чоловік, – усі на прізвище Середа. Кожен з них цікавий і неповторний. Спільне ж у них те, що їхнє родове коріння простежується у давно минулих часах.
– Батько із Запоріжжя успадкував і передав нам, синам, дух січової вольниці. Мати – з Кубані, – розповідає докер–механізатор Олександр Середа.
Робота у нього проста, а відповідальність велика. Від докера залежить приймання завантажених і здавання вивантажених вагонів. Тепер ніхто не визнає його за новачка, який прийшов після армійської служби в порт. Олександр усім відомий як першокласний фахівець, що має декілька суміжних спеціальностей: може працювати на вилочному повантажувачі підйомністю до 10 тонн, на автомобільному тягачі «терберг», машиністом вагоноперекидача, оглядачем залізничних вагонів. При їх очищенні під завантаження часто доводиться брати у руки мітлу, відро, совок, у зимові морози – і кувалду. У профкомі часто звучить його переконливий голос небайдужої до виробництва людини і правдоборця. За покликом крові предків Олександр прийшов у реєстрове козацтво. Він записаний до Комінтернівського куреня у званні осавула (підполковника).
Поруч трудиться рідний брат Олександра – машиніст вагоноперекидача Михайло Середа. Разом із дружиною Жанною, яка також працює в порту, він взяв на виховання із притулку дітей – двох хлопчиків і двох дівчаток. Тепер вони брати і сестри, оточені піклуванням, ласкою, батьківським теплом. Жанні допомагає дружина Олександра Середи – Тетяна, яка продає кулінарні вироби в портовому комбінаті громадського харчування.
А по вихідних збираються усі разом із главою родини Валерієм Михайловичем Середою–старшим, провідним інженером відділу охорони праці, – ветераном порту. 16 листопада вони вітатимуть матір сімейства Віру Георгіївну – берегиню роду, яка зустріне своє 60–річчя. Вона впевнена, що її праонуки гідно пронесуть славне прізвище портовиків у XXl столітті.
