– Можна сфотографувати героя?
– Ніякий я не герой. Я – звичайна людина, – вершник пришпорив коня – і тільки його й бачили.
Ось таким скороплинним було наше знайомство з Олександром Бондарем. Однак до його портрета додався ще один істотний штрих – скромність.
Про вчинок Олександра Бон–даря, 29–річного жителя Котловини Ренійського району, нам розповіли працівники сільського Будинку культури. Діло було навесні, 1 травня, коли сільські сім’ї відпочивали на березі великого озера Ялпуг. У розпал веселої маївки один із хлопчиків повідомив дорослих, що бачив, як чоловік заплив і пірнув: «Я довго дивився – він зник».
Чоловіки, серед яких був Олек–сандр Бондар, кинулися туди, куди вказував хлопець, і стали пірнати навмання. Через якийсь час на дні озера справді виявили тіло чоловіка і витягли його на берег – він не дихав, пульс не промацувався. Судячи із синюшності шкірних покривів, на дні він пролежав тривалий час. Усі розступилися, опустивши руки. Олександр Бондар кинувся на коліна і взявся робити штучне дихання «рот у рот», непрямий масаж серця, але всі зусилля були марними. «Облиш, Сашку, ти ж бачиш – запізно», – говорили довкола, але молодий чоловік і далі завзято, несамовито змагався: хлопець він відчайдушний. І… примусив забитися серце односельця!
У селі Котловина, яке відзначило цього року 200–річчя заснування, вчинок Олександра Бондаря назвали подією року і на святі вручили молодому чоловікові грамоту сільради. Але історія не закінчилася: цей епізод з життя села з'явився на сторінках «Одеських вістей», і, таким чином, став відомий комісії Одеської обласної ради, яка визначає переможців конкурсу талановитої молоді, про що наша газета вже писала. Олександр Бондар, охоронець Котловинської амбулаторії, одноголосно був визнаний переможцем у номінації «За особисту мужність» і одержав першу премію. Ця приємна новина одразу облетіла село!
– Сашка я примітила з першого класу, – розповідає Ніна Дейнека, колись учителька, а нині художня керівниця Котловинського будинку культури. – Я часто бачила цього хлопчика у шкільній бібліотеці, причому він приходив не сам, а приводив своїх товаришів, показував їм цікаві, на його погляд, книжки та журнали, щось захоплено розповідав, нерідко читали разом.
– Подорослішавши, Сашко став учасником нашої самодіяльності, – веде далі директорка Будинку культури Галина Булгар. – Він танцював у першому складі дорослої групи ансамблю гагаузького танцю «Севда гюлю». Потім одружився, зараз у молодій сім’ї ростуть семирічний синочок та трирічна донечка. Сашко нерідко допомагає Будинкові культури в організації та проведенні заходів – це добрий і чуйний молодий чоловік.
Нам вдалося зв'язатися з мамою героя Галиною Миколаївною, яка працює фельдшеркою. Вона розповіла, що премія обласної ради – не перша нагорода Олександра.
– З армії він повернувся із орденом «За мужність». Сашко служив у прикордонний військах і став учасником Керченських подій, коли виникла територіальна суперечка між Україною та Росією біля острова Тузла. Становище, якщо пам’ятаєте, там було напруженим. Я досі не знаю, чим мій син вирізнився і за що йому Президент України особисто вручив нагороду. Сашко не любить на цю тему говорити, він лише сказав мені: «Головне, мамо, що все добре закінчилося».
Сашко завжди активно займався спортом, тому після служби в армії вступив до Ізмаїльського гуманітарного університету, на факультет фізвиховання, одержавши неповну вищу освіту. І нехай він не став вчителем фізкультури, але неабияка сила та знання фізіології людини придалися йому у поданні першої медичної допомоги землякові.
Що стосується чоловіка, повернутого до життя… За гагаузьким звичаєм він приготував на честь свого рятувальника курбан – молоде запечене ягня. Кажуть, коли «новонароджений» запропонував тост за Олександра, молодий чоловік просто віджартувався: «Я у своєму житті стільки із дружиною не цілувався, скільки на маївці з тобою!»
