Щасливі вшістьох
Юрій і Ольга Літовки щасливі вдвох ось уже 11 років. Вірніше, вже вшістьох – разом зі своїми дітьми: Михайликом, Анною Марією, Сашком та Іванком. Три синочки і донечка – найбільші щастя та розрада в житті подружжя.
Старшому синові Ми–хай–лику виповнилося 9 років, Анні Марії – 7, Сашкові – 6 і найменшому – Іванкові – 4 рочки. Звісно, сьогодні ще зарано міркувати про те, який собі шлях вони оберуть в житті. Юрій і Ольга привчають їх до самостійності й відповідальності за свої дії. Як і їх привчали батьки.
Бути військовим диригентом
Юрій народився в музичній родині. Батько – баяніст і диригент, мати – балерина. Обидва служили в ансамблях пісні та танцю округів і груп військ. Тож їхнє спільне бажання було зрозуміле – син має піти шляхом батьків.
За словами Юрія, сам він спочатку такого прагнення батьків не дуже поділяв. Адже далеко не завжди хотілося зубрити ноти й розучувати черговий твір на фортепіано в оточенні самих лише дівчаток–однокласниць за музичною школою в той час, коли за вікном розгортаються справжні футбольні або хокейні дворові баталії.
Але Юрко все ж закінчив музичну школу за класом фортепіано та згодом твердо вирішив: від батьків не відставатиму!
Свою мрію хлопець почав реалізувати в Московському військово–музичному училищі, вступивши куди, одразу мимоволі став «кінозіркою». Появи його на екрані з нетерпінням чекали дорослі й діти, які щонеділі дивилися програму «Служу Радянському Союзу». З 1984 року і до розпаду Країни Рад вісником початку передачі була саме ця заставка: із суворовцями, які під звуки фанфар закликали телеглядачів до перегляду чергової кінохроніки з життя Радянської армії та Військово–морського флоту країни. Один із суворовців він – Літовко. А ще в його московському житті були неодноразові паради на Красній площі, виступи в Кремлівському палаці з’їздів, Останкіно, п’ятирічний термін навчання на військово–диригентському факультеті при Московській державній консерваторії імені П.І. Чайковського, який, як і вій–ськово–музичне училище, він закінчив з відзнакою.
– Я дуже вдячний батькам за те, що вони вказали мені на вірний шлях. Як і своїм вчителям, Нелі Олександрівні Непочатих, Ігорю Івановичу Раєвському і багатьом іншим педагогам, які прищепили мені любов до музики та допомогли стати тим, ким я є, – з любов’ю й теплотою відгукується про батьків і педагогів нині підполковник Юрій Літовко.
Він і сьогодні добре па–м’ятає той кумедний випадок, пов’язаний з його першим «диригентським дебютом». Ось уже піднялася завіса, на концертну сцену вийшов Ансамбль пісні та танцю Центральної групи військ, а диригента – немає. Хтось із батьківських товаришів за службою жартома сказав Юркові, який сидів у перших рядах: «Йди, синку, диригуй». А він, п’ятирічний, взяв та вийшов і змахнув руками. Глядачі, звісно, посміхнулися і зааплодували, а тодішній керівник військово–музичного колективу ЦГВ і майбутній наставник Юрія на військово–диригентському факультеті при консерваторії Народний артист Росії Ігор Раєвський з посмішкою пророче зауважив: «Бути йому військовим музикантом – диригентом».
Приємний кругообіг
Юрія і Ольгу радує те, що дітей вабить музика. Михайло займається за класом акордеона, Анна Марія опановує домру, Сашко – фортепіано. Ось така музична артистична родина. Додамо до цього, ще й спортивна, адже обидва сини Юрія та Ольги Літовко також займаються в секції дзюдо, а дочка другий рік отримує уроки в балетній школі.
На жаль, у наш загострений прагматизмом час планування та поява навіть однієї дитини часто розраховується за фінансовими показниками сім’ї. Юрій і Ольга, звичайно, подібних поглядів не поділяють і власним прикладом доводять, що сімейні цінності мають вимірюватися за іншими мірками.
Так, його дружина ось вже понад десять років – домогосподарка. Так, їхній сімейний бюджет складається з однієї порівняно невеликої офіцерської зарплати. Вистачає? Достатньо для того, щоб із теплотою і зворушливим піклуванням про дітей радісно сприймати надане їм долею батьківство та материнство.
Як розподіляють між собою обов’язки батьки? По–рівну. Ольга проводжає дітей до школи й дитячого садочка, зустрічає і відводить в музичну та спортивну школи, а Юрій після служби забирає їх звідти. Ось такий приємний сімейний кругообіг подій. А ще щонеділі вони всією родиною відвідують гурток ліплення, і в їхній домашній колекції вже є чимало зроблених руками дітей тарілок, чашок, гномиків, русалок та всіляких інших побутових виробів і казкових персонажів.
Окрім того, всі, зокрема й маленький Іванко, вже навчилися твердо стояти на ковзанах, взимку та влітку кілька разів на тиждень відвідуючи разом з татом критий каток та граючи в хокей.
Почуття
стали міцнішими
Нещодавно ми побували в гостях у сім’ї Літовків. Тривали приємні приготування до святкування Нового року та Різдва Христового. Дітлахи наряджали ялинку й розучували святкову програму, приготовлену для своїх батьків. Як і зазвичай, ці світлі свята дружна родина планувала зустріти в своєму єдиному великому колі. Подарунки від Діда Мороза з татусевими, як розпізнав вже і чотирирічний Іванко, очима, Юрієм і Ольгою вже були придбані і чекали свого чарівного часу. Які саме? Це мало стати для дітей сюрпризом. Хоча свій головний спільний подарунок напередодні Нового року сім’я Літовко вже отримала – чотирикімнатну квартиру, виділену Міністерством оборони України.
Сімейна рутина – це не про них. Як і під час перших побачень вони все такі ж уважні одне до одного. Артистичний за професією та характером, Юрій і подарунки, квіти намагається піднести в якийсь незвичайний спосіб. А ще він дуже дбайливий і люблячий батько.
– Мені поруч з ним завжди спокійно. Хвилююся лише тоді, коли він здійснює стрибки з парашутом, але нічого не поробиш, якщо таке в чоловіка хобі, – каже Ольга.
Вона розповіла, якою несподіваною, а разом з тим романтичною стала для неї пропозиція майбутнього чоловіка відсвяткувати 2002 рік разом, і як дізналися вони про те, що обидва народилися одного дня – 13 серпня.
Хто кого вітає із днем народження першим?
– Разом! – одностайно відповіли Юрій і Ольга.
Ось така злагода панує у великій родині начальника військового оркестру Військової академії підполковника Юрія Літовка.
