В Україні, як і в інших країнах, постійно обговорюються стратегії боротьби з наркоманією. В Чехії, наприклад, невеликі дози «тяжких» наркотиків – героїн (1,5 г) і кокаїн (1 г) – більше не привернуть уваги поліції. У Польщі, навпаки, – найсуворіша заборона на зберігання будь–якої наркотичної речовини. Наша країна стоїть на роздоріжжі. Що вибрати – терпимість на чеський кшталт чи поліцейські заходи поляків? Як позначити межу дозволеного, не залишивши тисячі людських доль у смузі відчуження?
Наркотик, бодай навіть «легкий», передбачає систематичне вживання з постійними грошовими вливаннями. Україна, рухаючись за антигероїново–кокаїновою програмою, недооцінює реальну небезпеку «сумішей» і «солей». У той час як багато хто за допомогою так званих легких наркотиків (сіль для ванн, курильні суміші) тільки починають спуск по соціальних сходах.
Наркоманів же, що вирішили почати нове життя, вже можна назвати героями нашого часу.
Валентина, 30 років:
– Мені хотілося всього зазнати. У 15 років я вперше спробувала наркотики. Це була ін'єкція опійного маку. На цьому зупинилася. У 18 років народила сина. Потім розійшлася з чоловіком–п'яницею і познайомилася з іншим чоловіком, який виявився наркоманом. У перший же день спільного життя я спробувала «гвинт». Це внутрішньовенна ін'єкція наркотику з різних препаратів. Кололися систематично, хоча обоє розуміли, що так довго тривати не може. Намагалися покинути, рвали старі знайомства та їхали до чоловіка на батьківщину. Але звичка наздогнала і вдалині від дому, і все закрутилося знову. Ми почали колоти синтетичну суміш – «електроширку», інша назва – «крокодил». «Брудний» наркотик готується із цілого коктейлю пігулок і вбиває людину протягом року. Так ми жили якийсь час. Потім соціальні служби позбавили мене батьківських прав і відібрали дитину.
Тетяна, 35 років:
– Почала у 17 років із опіатів, потім перейшла на стимулятори, потім на «гвинт». Суміш із ефідриновмісних пігулок дешевша і доступніша. Спочатку мені було достатньо разу на тиждень, але коли живеш одним цим днем, то все прискорюється. Щоб нормально почуватися, мені вистачало двох доз на день.
Цього року «гвинт» убив мого чоловіка.
Зараз почуваюся нормально. Відновлюся після «гвинта», а це півроку – рік, і виїду на батьківщину. Старі знайомі – всі на «гвинті», зустрічі з ними я не боюся, бо до того часу хтось опиниться у в'язниці, а хтось – на цвинтарі.
Артем, 34 роки:
– Якоюсь мірою вседозволеність 90–х визначила мою долю. У 15 років я відразу почав з героїну, потім одержав свій перший строк, за крадіжку. Через 4 роки звільнився і все пішло по другому колу. Знайомі, квартири, дози... Намагався завести сім’ю, але знову одержав строк за крадіжку. Звільнився й через якийсь час одержав третій строк за такою ж статтею. Я відчував, що без стимуляторів мій організм не проживе. Тому, коли покинув наркотики, то замінив їх дозволеним і доступним алкоголем. Якщо запитаєте, як мені вдалося «зав'язати»… Вісім із половиною років відсидки тримали мене в рамках бодай тому, що у в'язниці я не зміг дістати наркотики.
Зараз ці люди перебувають у пограничному стані. Для них реабілітаційний центр Всеукраїнського благодійного фонду «Відродження життя в Україні» – це зала очікування. Тут можна відпочити, подружитися й почати будувати плани на майбутнє. Залишилося в минулому те, про що не любить згадувати Валентина. Як не могла лежати в ліжку й ходити. Як у лікарні організм озивався шоком на будь–яке медикаментозне втручання. Але з посмішкою говорить про те, що гріє серце, – про сина, що живе з її батьками, заміжжя й нещодавнє народження другої дитини. І найголовніше – про здоров'я всіх її близьких. Всі здані ними й нею самою аналізи виявилися негативними.
Тетяна намагалася накласти на себе руки, наковтавшись пігулок для зниження артеріального тиску. Але доля дала їй ще один шанс – відновити здоров'я й душу. Тепер вона, як Артем та інші, вчиться любити життя й від цього одержувати задоволення.
Ось уже кілька років, із благословення Високопреосвященнійшого Агафангела, Митрополита Оде–ського та Ізмаїльського, зусиллями волонтерів із колишніх наркоманів до нового життя повертаються заблукані люди. У 2012 році в одеській філії центру пройшли реабілітацію після наркотиків і алкоголю реально зареєстрованих 76 чоловіків і 10 жінок. Приблизно стільки ж – таких, що воліли зберегти анонімність.
«Скажемо наркотикам «ні» – звучить на черговому мітингу або форумі. Різним рухам із протидії наркотикам десятки років, але в сучасних реаліях це не більш ніж ін'єкція популізму у слабіючі тканини суспільства. «Ти сказав наркотикам «ні»? Отже, у тебе просто немає грошей…» – такий є реальний стан справ.
Чи то легкі, чи тяжкі наркотики, люди, що пройшли всі кола й закути залежності та зрештою обрали життя, відкажуть: «Не мусить бути жодних діалогів із наркотиками. І їхня «вагова категорія» не відіграє жодної ролі».
Адреса для тих, хто бажає допомогти:
Всеукраїнський благодійний фонд «Відродження життя в Україні»
65000, Україна, Одеська область, м. Одеса, Польський узвіз,5, кв. 5. Тел.: (048) 73–55–807, (063) 33–33–807
