Кожна людина, навіть та, що вважає себе невіруючою, в глибині душі тягнеться до чогось величного, прекрасного, що стоїть над усім світом, що варте поклоніння. Всяка душа має таке прагнення. Хтось їде до інших міст, країн, аби вклонитися святиням. Але ж чи завжди потрібно так далеко шукати спасіння власної душі, якщо воно – поряд?
«В 17 верстах от города Ананьева, в казенном селении села Байталы, на Тилигуле, был основан монастырь около 1700 года» – писали в далекому 1854 році. З плином часу камені святої обителі спочили під товщею ґрунту. Але священна сила таки пробилася на світ у вигляді чудодійного джерела. У мальовничій долині стрімко спинаються до небес золотаві куполи храму Різдва Пресвятої Богородиці. А ще більше заяснів промінь віри з появою чудотворної ікони Богородиці «Одігітрії Байтальської». Почали довкола збиратися віруючі, аби відігріти серце, втішити душу. І стали творитися дива: хворі зцілювалися, бездітні ставали батьками, поверталися в родини блудні діти, невинні отримували заступництво!
В житті немає випадковостей. Тож закономірно, що у такому святому місці з’явилася людина – міцна духовно, здатна до ствердження основ православ’я, – отець Антоній Кумпете. В ньому, молодому священикові, знайшлося доволі віри і надії, аби розпочати відродження духовності на цій позначеній Всевишнім землі. Завдяки його цілеспрямованості та наполегливості біля цілющого джерела з’явилася каплиця–купальня в ім’я Святих Царственних страстотерпців, завершено будівництво храму. Поряд з ним зводиться надвратна церква Георгія Побідоносця, відкриття якої приурочене до 70–річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Розпочато будівництво жіночого монастиря.
Сьогодні сюди, до маленького села Ананьївського району, звідусіль з’їжд–жаються віряни. Мають тут і розраду, і пораду, й заспокоєння. Місце та заняття знаходяться для кожного.
Будується двоповерховий сестринський корпус, саме в ньому потім житимуть монахині. Встановлено ошатну огорожу довкола храму та всіх прилеглих будівель. Продовжується розпис церковних стін, ремонтується дах. Автобусна зупинка також набула ошатного та солідного вигляду. І це виправдано, адже сюди постійно приїздять паломники з усієї України та навколишніх держав – слава про чудотворну ікону шириться світом. Щоправда, чудотворну ікону «Одігітрію Байтальську» рідко можна застати в церкві, вона подорожує містами і селами, збираючи кошти на продовження будівництва. Адже потреба у коштах дуже велика.
Як поділився отець Антоній, щонайперше потрібно облаштувати 800 метрів ґрунтової дороги від храму до чудодійної купальні. На щастя, в межах регіональної програми «Народний бюджет» виділено 50 тисяч гривень, за які придбано частину бетонних плит, дещо – на пожертви мирян. Надіється священик і на благодійників. Цей відтинок шляху названо «Дорога покаяння»
Відверто скажу, той обсяг невідкладних справ, які щоденно роблять отець Антоній та матінка Вікторія, можна втілити у життя лише з Божою допомогою. Окрім служіння Господу та будівництва, подружжя Кумпете займається вихованням власних чад і дітей, позбавлених батьківського піклування. Вони виховують малечу щирими християнами, вчать працювати, не нехтувати навчанням.
Для мене знаковою стала розмова з 9–річним Сергійком Черешенко. Його, маленького, випадково знайшли в лісі, покинутого нерадивою матір’ю. Батьківське тепло дитина відчула саме в родині священика. Хлопчина мріє вивчитись і стати, як отець Антоній, священнослужителем. До речі, нині під опікою родини перебуває ще кілька малюків. Погодьтесь, приклад вартий наслідування.
До того ж отець Антоній очолює благодійний фонд і веде активну просвітницьку роботу. З його ініціативи випускається та розповсюджується різноманітна духовна література, відеофільми про життя святих людей. Таким чином протоієрей Антоній намагається достукатися до людських сердець.
– Ми будемо вдячні кожному за посильний внесок у богоугодну справу, розпочату у Байталах, – сказав отець Антоній.
Що ж, як кажуть, дорога до храму у кожного своя. Але ж так хочеться наостанок нагадати слова Олеся Гончара: «Бережіть собори душ людських». Тож бережімо нашу віру, кріпімо її основи. І нехай дає Бог довгії, благії літа таким людям, як байтальський священик отець Антоній.
