За підсумками 2012 року Одеська область увійшла в першу п'ятірку рейтингу енергоефективності серед регіонів України. І це багато в чому завдяки комунальному підприємству «Одеська обласна енергозберігаюча компанія», яку у 2010 році своєю ухвалою заснувала обласна рада. Про роботу колективу цього підприємства наш кореспондент розмовляє з його директором Сергієм Лєйвіковим.
– Проблема енергозабезпечення виникла не сьогодні, – говорить Сергій Лєйвіков. – Але, на мій погляд, її розв’язувати потрібно поступово, рухаючись від загального до окремого. І завдання, яке ми перед собою ставимо, полягає в тому, щоб, аналізуючи ситуацію, що склалася, визначитися з головними напрямами. Наприклад, чи є необхідність подальшої газифікації області, що діяти з водопостачанням південних районів, якими мусять бути очисні споруди, види альтернативних джерел енергії та на яких територіях вони будуть найефективнішими? При цьому я переконаний, що жителі самі мають визначати рівень та якість тих чи інших послуг. Зокрема використовуючи переваги ринку, на якому змагаються комерційні та комунальні підприємства. Що більше буде постачальників таких послуг, то більша конкуренція, то краще для споживача.
– Яка Ваша позиція стосовно подальшої газифікації регіону?
– На мій погляд, газифікувати необхідно насамперед великі населені пункти з кількістю жителів не менше п'яти тисяч чоловік, де немає динамічного відтоку населення. При цьому споживачами газу мають бути тільки домогосподарства. Великі споживачі – сільські школи, дитячі садки, ФАПи, будинки адміністрацій, підприємства – можуть використовувати як паливо дешевші джерела, зокрема біопаливо або вугілля. Бо природний газ – це дороге задоволення.
– Над чим зараз працює комунальне підприємство, яким Ви керуєте?
– Крім локальних практичних проектів, наприкінці минулого року ми зосередилися на розробці стратегій та програм енергоефективності, зокрема для Одеської міської ради. Інакше кажучи, ми аналізуємо й даємо місту рекомендації щодо розв'язання глобальних питань. Наприклад, чи є сьогодні необхідність у централізованому гарячому водопостачанні, якщо з кожним роком усе більше одеситів змушені підігрівати воду електробойлерами, а міські котельні при цьому спалюють газ по повній програмі? Якою мусить бути модернізація Одеської ТЕЦ? Які сучасні технології необхідно впроваджувати, щоб місто було світліше в нічний час доби? Що необхідно зробити, щоб узимку було однакове тепло на першому та, скажімо, на шістнадцятому поверсі?
– Щось у цьому плані вже робиться?
– Цього року в межах міської програми енергоефективності ми хочемо впровадити низку пілотних мікропроектів, які не потребують серйозних фінансових витрат, але при цьому дають швидкий ефект і відчутне заощадження коштів. Передусім ми пропонуємо утеплювати будинки не пінопластом, а сучаснішими матеріалами. Плануємо забезпечення вуличного освітлення світлодіодними елементами, а також встановлення локальних економічних котелень, сонячних водонагрівачів, компенсаторів реактивної потужності, частотних перетворювачів тощо.
– Які приклади енергоефективності Ви можете навести по Одеській області?
– Наприклад, у Біляївці почали перехід на світлодіодне освітлення. Якщо старі лампи розжарювання споживали 2,5, то нові – 0,5 кВт/г. Заощадження очевидне. У дитячих садках Балти встановлено піролізні котли, які працюють на трісках. У школах села Карналіївка Білгород-Дністровського району та села Зоря Саратського району котли працюють на комиші, корі та соломі. У класах стало тепліше, а їх опалення – набагато дешевшим. У Южненській міській лікарні та у школі села Кагарлик Біляївського району воду гріють за допомогою сонячної енергії. На Одеській ТЕЦ і в Ізмаїльських тепломережах установлено газові пальники за так званою струмене-нішевою технологією спалювання газу. У результаті виявилося, що газу на одиницю тепла можна витрачати менше, ніж зазвичай.
Цим я хочу сказати, що Одеська область справді не стоїть на місці. У різних її куточках люди не тільки задумуються про енергоефективність, але й діють. І, на мій погляд, альтернативними мусять бути не тільки джерела енергії, але й джерела фінансування. Я гадаю, що майбутнє за механізмами муніципально-приватного партнерства. Розвиватися можна тільки в такий спосіб.
