– Врятувати морську галузь, відродити практично відсутній флот і Чорноморське морське пароплавство можна і потрібно! – сказав голова організації ветеранів ДСК ЧМП Володимир Поляков, підбиваючи підсумок обговоренню за круглим столом проблематики нинішньої морегосподарської галузі.
З цією думкою згодні морські фахівці, економісти, громадські діячі. Так, часи розквіту ЧМП відійшли в історію. Немає вже другого у світі за місткістю водотоннажності флоту, що колись становив 5 млн тонн і нараховував 297 одиниць суден різних типів і класів. Немає високих прибутків, які вони давали. Наприклад, у нинішньому ТОВ «Торговельний флот Донбасу» збереглося лише 5 економічно значимих морських суховантажів. У цілому середній вік національного флоту перевищує 30 років. Важко припустити, що судна-«пенсіонери» відповідають сучасним критеріям судноплавства. За висловлюванням народного депутата Сергія Гриневецького, Україна вже не морська держава, а просто країна біля моря.
Документально це підтверджено довідкою з Міністерства інфраструктури України. Згідно з нею, валовий тоннаж суден, яким присвоєно постійний розпізнавальний номер IMO, в Україні становить 650 тис. регістрових тонн. У цьому числі прогулянкові яхти, службово-роз'їзні катери, земснаряди, буксири, баржі, стояночні дебаркадери, плавкрани. Для порівняння, у Мальті валовий тоннаж майже 43 мільйони, у Ліберії та Панамі – по 217 мільйонів. Можна сказати, що повноцінного торговельного флоту в Україні немає.
З другого боку, за останні роки дуже змінилися кон'юнктура і умови розвитку ринку, стала іншою географія торговельних шляхів, з'явилися нові конкуренти. При цьому національна вантажна база стрімко скоротилася і зведена в основному до експорту металу і зерна. Тому народний депутат Сергій Гриневецький і порушив питання, під які вантажопотоки будувати флот і на які кошти.
Один з можливих шляхів створення флоту – це придбання тоннажу, що був в експлуатації, але ще не застарілого. Можна також залучити судна під прапор України, давши судновласникам пільги.
Нарешті, необхідний закон, який би затвердив поки що відсутню морську політику в державі. Завдяки цьому досить бажано, щоб центр управління морською галуззю, а також інспекція з технічної експлуатації флоту і реєстр суден змістилися до Одеси.
Буквально програмні позиції висунули у своїх виступах колишні начальники пароплавства.
Так, президент ЧМП Олександр Діордієв, який очолював його в 1997-98 роках, сказав, що судна можна придбати, взявши їх у бербоут-чартер на основі лізингу, тобто викупити за 5 років експлуатації в оренді. Він вважає, що зараз потрібні балкери, можливо, газовози. Необхідно також мати дві-три одиниці круїзного флоту. Спочатку бажане перевезення вантажів невеликими суднами на невеликі відстані.
Тему можливого відродження пароплавства продовжив у своєму виступі останній з президентів ЧМП Євген Кожевін. Він зазначив, що план санації, складений ще за критеріями 2006 року, докорінно застарів. Але потрібно обов'язково залишити пункт про проведення аудиту з метою точного визначення величин боргів. Не лише кредиторських. Бо різні організації також повинні повернути пароплавству величезні суми. Їх можна було б спрямувати на будівництво флоту.
Далі він зазначив, що, якщо суден немає, то й заарештовувати нічого. Тому можна перетворити ЧМП на державний акціонерний холдинг, що поєднує юридичних осіб, з якими будуть згодні співпрацювати інвестори.
Звичайно, на ухвалення таких рішень потрібна урядова воля. А поки що у складі осіб, які керуюють галуззю, не вистачає економістів і господарників, що знають специфіку галузі. Можливо, тому й немає національної програми відродження флоту. А кілька ухвалених програм, зокрема й щодо «Стабілізації та розвитку морського і річкового транспорту України», яку слід було завершити у 2005 році, цілком провалені.
Учасники круглого столу також звернули увагу на те, що санацію пароплавства довіряють провадити некомпетентним людям, які не ставлять за мету врятувати підприємство.
Проте, плач біля розбитого корита не допоможе, сказала народний депутат Світлана Фабрикант. І доки вирішуються великомасштабні питання, важливо хоча б зберігати ту дещицю, яку ще маємо.
