Один із прогнозів авторитетного американського журналу «Futurist» на 2013 рік стосується розвитку міського електротранспорту. Найперспективніший напрям тут – електромобілі. Але вони, на думку експертів журналу, поки що обмежені у дальності автономного пробігу і потужності двигуна. До того ж дуже дорогі. Отож бензиновим і дизельним авто їхні електричні побратими поки що не можуть скласти конкуренцію.
І все-таки в Західній Європі освоєння цього виду транспорту йде на повен хід. У Парижі існує навіть спеціальна програма, відповідно до якої за минулий рік кількість електромобілів на вулицях французької столиці доведено до трьох тисяч. Для них споруджуються заправки і стоянки (а відсутність проблеми паркування – сильний аргумент на користь транспортної новації). Автомобілі – муніципальні. Річний абонемент на користування таким авто коштує лише 144 євро. Проте в черзі ніхто не стоїть. Навпаки, електромобілі туляться біля тротуару, чекаючи на клієнтів-водіїв. Очевидно, дорого коштує електроенергія. З'ясувати цього ми не встигли: на Париж у групи українських журналістів, які здійснювали європейський тур, було лише два дні.
Але цього часу цілком вистачило, щоб зрозуміти: Європа робить ставку на екологічно «витриманий» транспорт. Зокрема й електромобілі. Але поки що поза конкуренцією традиційний велосипед. Його теж можна взяти в оренду (річний абонемент – 29 євро) або на прокат, залишивши у заставу 150 євро. Велосипеди скрізь: від стоянки біля модерного будинку Суду Європейського Союзу в Люксембурзі до привокзальної площі Бонна. Таке враження, що велосипед є у кожного європейця або вже принаймні в кожній європейській родині.
Економічність, екологічність, мобільність і користь для власного здоров'я – ось європейські аргументи за «парноколісного» друга. Не потрібно американських прогнозів, щоб зрозуміти, що у поєднанні з електротранспортом (а в культурній столиці Польщі Кракові, як і раніше, люблять традиційний трамвай) майбутнє навіть у найбільших європейських містах – за простим велосипедом. Згадую, як багато років тому на вулиці шведського міста Карлскрона, де я проводила літо у друзів, мене познайомили з депутатом парламенту Швеції Івонн Сандберг-Фріс. Дама в шортах і футболці їхала вулицею рідного міста на велосипеді. Вихована в дусі радянської помпезності, я не змогла приховати свого подиву. «У Стокгольмі я й на роботу їжджу на велосипеді», – добила мене Івонн.
Тепер «двоколісність» Заходу стала для нас очевидним і засвоєним фактом. Проте у великому місті велосипед годиться не завжди: надто багато часу забере поїздка на велику відстань. Та й не скрізь є спеціальні доріжки для велосипедистів. Їх авторові цих рядків довелося бачити у столиці Словенії Любляні, а ідеалом щодо цього (як і взагалі в галузі розвитку міського транспорту) залишається Відень.
Поки що електромобілі малодоступні, а велосипеди – тихохідні, люди піднялися на проміжний щабель, осідлавши різного роду мопеди, мотоцикли, скутери. Зокрема й електричні. Масове освоєння такого перехідного варіанту у 2013 році і прогнозує «Futurist». Особливо в Китаї, де ділова молодь уже не хоче витрачати час на довгі поїздки на роботу на велосипеді, але ще не може дозволити собі автомобіль.
В останньому більшість ізмаїльців не відрізняється від китайців. При тій перевазі, що відстані у нашому місті цілком піддаються подоланню не тільки на двох колесах, але й на двох ногах.
