Не корова – чорно-біла гора лежала на соломі, млостиво ремигаючи. Її вим'я немислимих розмірів було «приспущене» – щойно закінчилося ранкове доїння.
– Подивіться, яка красуня! А яка вона у мене розумниця, вона все розуміє! – не вгавала Аурелія Миколаївна Будян, влаштувавши мені екскурсію фермою ДГ ім. Суворова.
Я заглянула в очі корівки, і, знаєте, мені справді здалося, що вона… розмірковує.
– Ні, Зірко, ти чуєш, про що завфермою говорить? Незбагненно – хоче для нас, корів, мати закуповувати. Цікаво. Дуже цікаво. Мені, звичайно, і на свіжій соломі добре лежати, але дожити до персональної перини?..
Ти знаєш, Зірко, я на цій фермі в Оксамитному вже нічому не дивуюся. Пам'ятаєш, як ми витріщилися, коли кілька років тому доярки принесли блискучі, з нержавійки бідони з доїльними апаратами? Фірма, говорили, шведська. Завідувачка сказала, що один такий апарат коштує десять тисяч! Ти уявляєш, як нас із тобою поважають? А тепер от шведський молокопровід за півмільйона нам поставили. І апарати до нього – знову нові. Молоко з вимені по трубах тече просто в холодильник. Ось це – прогрес! Я чула, в Одеській області лише один такий, десь у Старокозачому.
Не знаю, як тобі, а мені це дуже сподобалося – не доїння, а просто кайф! Спочатку я була шокована. Таня Петренко ввімкнула апарат, а він – не працює. Всі заметушилися, забігали. А з’ясувалося, що це хитрий заморський агрегат не починає фуричити, поки доярка ретельно вим'я не помиє. Тож, уяви собі, перемивала! А ще це розумне обладнання доїти не буде, якщо виявить мастит.
Але найцікавіше те, що після доїння, коли молоко закінчиться, цей «швед» сам автоматом перемикається і масаж вимені робить. Просто му-мурашки по шкірі, я від задоволення ледве не заму-муркотіла.
І що ж ми з тобою, Зірко, будемо після цього невдячними худобинами? Як установили молокопровід, то ми щодня на 200 літрів молока більше даємо, це одразу плюс 15 відсотків. Відчуваю, ми так «розкочегаримося», що по п'ять тонн «з носа» в рік видамо.
А нашим дояркам як легше стало? Раніше дівчата ушістьох управлялися, а зараз на зміні – дві.
Раніше як було: з бачка ллють молоко у відро, з відра – у бак. Тягнуть його через увесь корівник, виливають у холодильник. По 500 – 600 кіло на день спробуй, перетягни. Через марлю те молоко цідять. Помили ту марлю чи забули? А це ж ферма, тут як не старайся, скільки не підмітай, а ми завжди смітимо. Але тепер з молокопроводом – повний порядок. Це у них називається по-науковому «виключити людський чинник». Цей молокопровід сам себе десять разів промиває, дезінфікує – чистота, як в аптеці.
Тепер наше з тобою молоко вже не першого сорту, а екстра-класу вважається. Ось побачиш, його скоро будуть закуповувати тільки для дитячого харчування. Уявляєш, яку ми з тобою важливу державну справу робимо? Діткам цінний натурпродукт даємо, націю піднімаємо.
Тому і ставлення до нас, корів, таке шанобливе. Вранці – свіжа юшка, сіно запашне. Не вистачає своїх кормів – купують для нас. П'ять разів на день трактор заїжджає і всіляку смакоту до годівниці кидають. Усе свіженьке, безпосередньо з кормоцеху. Добре, що почали тричі доїти – від такого харчування просто луснути можна!
Знаєш, скільки сьогодні вранці я молока дала? 17 літрів. Але ж іще не вечір… У нас є первістка, не пам'ятаю, як звуть, 32 літри на добу дає. Це скільки тонн на рік буде? Десять-одинадцять? Так ми і Голландію наздоженемо.
Між іншим, усе не так просто. Там у завідувачки у зошиті все розписано: вітаміни, мінерали. Без науки – нікуди. Ауріка завжди дзвонить упрост до аграрного університету професорові Леоніду Ілларіоновичу Подобєду, консультується щодо раціону. Це – великий фахівець, навчає всю Україну, Казахстан, Білорусь.
Наша доярка Світлана Костяєва говорить, що «суворовці» всім носа втерли: торік ми, племінні корови, по 4400 літрів дали. За радянського часу на нашій фермі, у радгоспі Суворова, одержували по 2200 літрів з голови і раділи, що на першому місці у регіоні. Та що порівнювати тих, без роду, без племені, з нами? «Українська чорно-ряба голштинізована» – спробуй вимови. Порода!
Які ми красуні, га? Недаремно для нас цього року такий пологовий будинок обладнали. Утеплили його, вентиляцію поставили. Петро Веліксар і Сашко Ткач, хоч і му-мужчини, але нам як мамусі рідні. Як вони з нашими телятками возяться? Народилося – у теплу колиску, кожному – соску до рота. Сюсі-пусі з ними, як з дітьми. Як вони удвох усе встигають? Зараз там, у пологовому будинку страх що діється – 130 корів, одне теля за другим, уже 42 сисунці. А які, бачила? Блондини пішли. Ось побачиш, незабаром на нашій фермі семінар який-небудь влаштують, нас із тобою показуватимуть, як у му-музеї.
Ауріка каже, що керівник у нас му-мудрий, про виробництво думає. Таких, як Анатолій Білоус, зараз мало. Буває, гроші в калитці є, а у тваринництво вкладати не хочуть. А нам пощастило. Вважай, народилися ми з тобою під щасливою зіркою.
Зірко, ти чуєш, що Ауріка кореспондентові говорить? Вона добирає музику, яка надої підвищує. Невже на фермі магнітофон поставить? Так, завідувачка у нас така: якщо щось задумала, то свого доможеться. Отож скоро ми з тобою слухатимемо класичну му-музику.
– …А на цю подивіться – просто диво! Вона у нас, щоправда, корова з характером, але ми з нею спільну мову знаходимо, – не вгамовувалася завідувачка.
Тільки Аурелія Миколаївна Будян може з такою любов'ю й у таких барвах розповісти про своїх рогатих підопічних, що мимоволі в очах корови думки побачиш.
