У чоловіка Інни Субботіної приємних клопотів вистачає: адже навіть 23 лютого йому доводиться влаштовувати свято дружині. А потім і 8 Березня – традиційно – Вадиму знову треба піклуватися про подарунок і квіти. Нічого не вдієш, якщо дружина у тебе – штурман-льотчик, професійний захисник Вітчизни.
Народилася і виросла Інна у Великій Білозерці на Запоріжжі. Про військову авіацію знала тільки з книжок і телебачення. Росла вона цілком звичайною дівчинкою, хіба що більше цікавилася іграшками у вигляді моделей літаків і художніми творами про льотчиків, ніж ляльками та казками про прекрасних принців. Природно, її тягнуло до неба, романтики «п’ятого океану», ось і вирішила після завершення школи стати військовим льотчиком. В авіацію прийшла без сторонньої допомоги – в родині ніхто раніше не був заручений з небом.
Можливо, Інна стала б непоганим інженером або креативним менеджером. Але характер у неї формувався твердий, військовий. А значить, не могло бути й ніяких умовностей в її біографії – тільки служити! Інна взялася торувати військову дорогу через Харківський інститут Військово-повітряних сил ім. Івана Кожедуба.
Курсант льотного факультету Інна Патенко(Субботіна) виявилася дівчиною бойовою. Під час практичних занять курсантів на вертолітах Мі-2, які відбувалися на базі Конотопського навчального центру, вона була завжди прикладом для своїх однокурсників.
– Не знаю, що мені допомогло в цьому. Швидше за все, чоловічий склад характеру, звичка всього домагатися самій, – розповіла нам Інна. – Труднощі мене тільки налаштовують на досягнення мети.
Після завершення інституту дівчина з первинним офіцерським званням прибула для проходження служби на Херсонщину. Вже в перші дні перебування у новому для неї військовому колективі дали змогу уявити особливості життя армійської авіації. Тоді справжнім вчителем і наставником для молодого офіцера став заступник командира військової частини з льотної підготовки підполковник Олександр Кратов.
Досвідчений льотчик-інструктор оглянув ладно складену симпатичну дівчину в новенькій формі:
– Ну що, товаришу лейтенанте, перенавчатися й удосконалювати свій вишкіл вам все одно доведеться. Теорія – це одне, повсякденна льотна практика – інше.
Що стосується жіночої долі, то вона у Інни під час служби у військах складалася на заздрість багатьом однокурсницям. Чоловік – теж військовий авіатор, перспективний офіцер, завжди допоможе своїй дружині по господарству. Розумний, веселий і кмітливий син Володимир, не дивлячись на свій невеликий вік, вже теж мріє про кар’єру пілота.
Так, коли людина служить із задоволенням, як кажуть, з палаючими очима, то кар'єра в нього складається гармонійно. Вже після чотирнадцяти років служби Інна Субботіна стала одним з кращих фахівців частини і була призначена до пошуково-рятувальної служби. А це вже нова ступінь льотної діяльності, роботи з людьми. Ще одна риса характеру Субботіної – висока відповідальність – стала підставою для нагородження орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня.
Сьогодні Інні доводиться виконувати складні завдання, які пов’язані з готовністю екіпажів гвинтокрилих машин діяти у надзвичайних ситуаціях із неабияким ризиком для свого життя. Лісові пожежі, повені, допомога потерпілим, доставка особового складу і вантажів в зону лиха – все це вже стало звичним для армійських авіаторів.
За відгуками командування військового з’єднання, у капітана Субботіної все виходить чудово.
– А якщо ваше керівництво довірить вам у майбутньому очолити жіночу ескадрилью, впораєтеся? – поцікавилися ми.
– Ще трохи повчусь у моїх командирів і, мабуть, справлюся, – після короткого роздуму відповіла наша героїня. – Весь час навчатися чомусь новому і навчати інших – ось моя мрія!
