Туберкульоз відомий з глибокої давнини й досьогодні становить важливу медичну і соціальну проблему. Щорічно у світі 8 млн чоловік захворюють, а 3 млн помирають від туберкульозу. Величина пандемії настільки велика, що в 1993 р. ВООЗ оголосила туберкульоз проблемою "великої небезпеки". Останнім часом в усьому світі підвищилася захворюваність на туберкульоз. По Одеській області поширеність туберкульозу становить: 2087 на 100 тис. населення у 2011 році та 2235 на 100 тис. населення у 2012 р.
Основні причини підвищення захворюваності: зниження рівня життя населення, що спричинило погіршення якості харчування; зросла міграція населення з епідемічно неблагополучних районів, зменшення масштабів та якості проведення комплексу протитуберкульозних заходів і поява стійких до специфічної терапії штамів. Щоб знизити гостроту проблеми, ВООЗ визначила як головні компоненти програми боротьби із цією хворобою активне виявлення хворих і імунізацію проти туберкульозу.
Туберкульоз у людини викликають мікобактерії туберкульозу. Палички туберкульозу стійкі в зовнішньому середовищі: на сторінках книжок зберігаються 3-4 місяці, у вуличному пилу – 10 днів, у воді – до року, у замороженому стані – десятиліттями. При ультрафіолетовому опроміненні й кип'ятінні гинуть протягом декількох хвилин.
На туберкульоз хворіють люди усіх вікових груп – від немовлят до осіб старечого віку. Джерела інфекції: хвора людина, м’ясомолочні продукти від тварин, хворих на туберкульоз. Кожен хворий-бациловиділювач здатний заразити 10 – 15 чоловік. Слід пам'ятати, що заразитися туберкульозом – не означає захворіти. Майже у 90 відсотків випадків не вдається з’ясувати джерело інфікування, що свідчить про наявність значного резервуару туберкульозної інфекції серед населення. Ризик розвитку захворювання змінюється з віком: що менша дитина, то ризик зростає у період інфікування.
При проникненні мікобактерій в організм частина збудників залишається на місці, інша частина потрапляє у регіонарні лімфатичні вузли. Мікобактерії розмножуються, і періодично потрапляючи в кровоносні й лімфатичні судини, розносяться по всьому тілу. Первинна бактеріємія клінічно ніяк не проявляється. Через 4 – 8 тижнів формується "нестерильний" імунітет. У більшості дітей і дорослих захисні реакції, що розвиваються, пригнічують інфекційний агент у зоні первинного ефекту, останній поступово фіброзується і .... В протилежному випадку мікобактерії можуть поширитися з первинного вогнища на прилеглі тканини або током крові у віддалені органи, викликаючи в них прогресуючі морфологічні зміни.
Особливість туберкульозної інфекції – тривале (протягом багатьох років, а іноді й довічне) збереження життєздатного збудника в первинному вогнищі, лімфатичних вузлах, вогнищах дисемінації. Ослаблення організму, зниження імунітету при інфекційних (кір, вірусний гепатит, ВІЛ-інфекція) та інших захворюваннях призводять до активації вогнищ, які, здавалось би, цілком зажили.
Профілактика: профілактика туберкульозу у дітей спрямована на запобігання інфікування й попередження захворювання. Профілактика інфікування полягає в оздоровленні осіб – вогнищ туберкульозу, проведенні санітарно-просвітньої роботи, регулярному обстеженні працівників усіх дитячих закладів, особливо дошкільних у протитуберкульозних диспансерах, організації оздоровчих заходів дитячого населення.
Основні методи профілактики захворювання на туберкульоз у дітей – вакцинація (ревакцинація) БЦЖ і хіміопрофілактика. Вакцинацію БЦЖ провадять немовлятам і неінфікованим мікобактеріями туберкульозу дітям віком 7 – 14 років згідно з календарем щеплень. Щеплення сприяють зниженню інфікованості й захворюваності дітей, попереджають розвиток гострих і генералізованих форм туберкульозу. Істотну роль у проведенні профілактичних протитуберкульозних заходів у сучасних умовах відіграє й туберкулінодіагностика – постановка туберкулінової проби Манту, насамперед дітям і підліткам, а також деяким групам населення віком до 30 років. Туберкулінодіагностика, що провадиться щорічно, дозволяє визначити один з найважливіших епідпоказників – ризик інфікування туберкульозом. Основними методами виявлення туберкульозу залишаються:
– туберкулінодіагностика;
– рентгенофлюорографічні обстеження;
– бактеріологічна діагностика.
І останнє. Для успішного проведення профілактики туберкульозу необхідно істотну увагу приділяти підвищенню резистентності населення до інфекції, третьої ланки епідеміологічному ланцюга.
Людмила БОБРИК, завідувачка пульмонологічного відділення Одеського обласного медичного центру, к.м.н., асс. кафедри профпатології Одеського національного медуніверситету
